Фокін: Відчуття наближення біди стає нестерпним, а смиренність – принизливим

Фокін: Відчуття наближення біди стає нестерпним, а смиренність – принизливим

Фокін: Від­чут­тя наб­ли­жен­ня біди стає нестерп­ним, а сми­рен­ність, із якою україн­ці чека­ють своєї долі, – при­низ­ли­вою

Украї­на ризи­кує пере­тво­ри­ти­ся на мерт­ву зону або ста­ти теат­ром актив­них війсь­ко­вих дій, пише в екс­клю­зив­ній колон­ці для видан­ня “ГОРДОН” екс-прем’єр-міністр Украї­ни Вітольд Фокін. На його дум­ку, при­пи­нен­ня вій­ни на Дон­басі в ниніш­ніх умо­вах стає пріо­ри­тет­ним зав­дан­ням не тіль­ки для українсь­ко­го керів­ництва. Оскіль­ки колиш­ня політи­ка стри­му­ван­ня втра­ти­ла акту­аль­ність, світо­ві ліде­ри повин­ні заду­ма­ти­ся над змі­ною війсь­ко­вої док­три­ни і дома­га­ти­ся ста­ло­го миру на всій пла­неті. Фокін також роз­мір­ко­вує про ниніш­ній еко­но­міч­ній і політич­ній кризі в Україні та шля­хи вихо­ду з неї.

Вра­же­ний офі­цій­ним пові­дом­лен­ням: за три роки від­мо­ви­ли­ся від гро­ма­дян­ства і зда­ли пас­пор­ти 24 тисячі україн­ців. Нев­же все так пога­но? Бувалі моря­ки роз­по­ві­да­ють, що щури, незба­г­нен­ним чином перед­чу­ва­ю­чи ката­стро­фу, зали­ша­ють при­ре­чене суд­но. Ціка­во, куди вони біжать, якщо кора­бель тоне у від­кри­то­му морі? Адже саме це від­бу­ваєть­ся з Украї­ною: дев’ятибальний шторм, ура­ган­ний вітер, шлюп­ки зми­ті, капітан закри­вся в каюті, коман­да демо­ралі­зо­ва­на. У нас вибо­ру немає: або все разом спа­се­мо­ся, або разом заги­не­мо. І пац­ю­ки теж.
Піс­ля пуб­ліка­ції мого есе в серп­ні мину­ло­го року думав, що біль­ше не візь­му­ся за перо - немає сен­су: ті, кому воно адре­су­ва­ло­ся, страж­да­ють хроніч­ним пофи­гиз­мом, а ті, хто пра­ц­ює по 12 годин, щоб про­го­ду­ва­ти сім’ю, газет не чита­ють. Кажуть, що май­бут­нє народ­жуєть­ся сьо­год­ні, і якщо так, то в зав­траш­ній день кра­ще і не загля­да­ти: нічо­го там хоро­шо­го немає. Від­чут­тя наб­ли­жен­ня лиха стає нестерп­ним, а сми­рен­ність, з яким україн­ці чека­ють своєї долі, - при­низ­ли­вим. За май­бут­нє тре­ба боро­ти­ся!

Чоти­ри роки мину­ло з тих пір, як в резуль­таті героїч­но­го по ідеї і без­успіш­но­го по суті народ­но­го повстан­ня до вла­ди прий­шли політи­ки, які обі­ця­ли ради­каль­но змі­ни­ти жит­тя україн­ців, зро­би­ти її духов­ні­шим, багат­ши­ми, спра­вед­ливі­ше. З висо­ких три­бун вони спо­ку­ша­ли євро­пейсь­ки­ми соціаль­ни­ми стан­дар­та­ми, гово­ри­ли про наміри збе­рег­ти доб­ро­сусідсь­кі від­но­си­ни з сусід­ні­ми краї­на­ми, гаран­ту­ва­ли дотри­ман­ня кон­сти­ту­цій­них прав і сво­бод люди­ни, кля­ли­ся наза­вжди покін­чи­ти з мер­зен­ни­ми поро­ка­ми своїх попе­ред­ни­ків - коруп­цією, каз­но­крад­ством, рей­дер­ством, кла­но­вість, кру­го­вою пору­кою. “Iнак­ше, - над­сад­но кри­ча­ли вони, - кулю в лоб !!!”

Це вра­жа­ло, їм повіри­ли, за ними пішли. Йшли дов­го, тер­п­ля­че і прий­шли в глу­хий кут. Хміль зазви­чай діє лег­ко і при­єм­но, похміл­ля часті­ше буває важ­ким і боліс­ним, тим біль­ше на чужо­му святі. Що змі­ни­ло­ся за чоти­ри роки? До кра­що­го нічо­го. Якщо, зви­чай­но, не бра­ти до ува­ги досяг­нен­ням успіш­но про­ве­де­ну всу­переч волі біль­шо­сті деко­муні­за­цію і зве­де­ний в роз­ряд дер­жав­ної політи­ки ван­далізм. Тут ми поміт­но про­су­ну­ли­ся.

В актив пост­май­да­нов­ской вла­ди слід від­не­сти і безвіз, що доз­во­лив виїж­д­жа­ти за кор­дон забез­пе­че­ним гро­ма­дя­нам, які, втім, і до цьо­го отри­му­ва­ли візи без особ­ли­вих про­блем. Що ще? Так, зви­чай­но, зве­ден­ня непри­ступ­но­го Євро­пейсь­ко­го обо­рон­но­го валу на кор­доні з Росією, ство­рен­ня чи вось­ми, то чи 10 органі­за­цій по бороть­бі з коруп­цією, пере­могу на “Євро­ба­чен­ні” і замі­ну ста­рих чинов­ни­ків-каз­но­кра­дів на нових.

На жаль, в іншо­му за вико­нан­ня своїх обі­ця­нок наша вла­да подя­ки не заслу­го­вує. Про­ти­бор­ство на сході краї­ни, яке, на мій погляд, непра­виль­но назва­ли “зброй­ним кон­флік­том”, три­ває і стає все більш схо­жим на гро­ма­дянсь­ку вій­ну: україн­ці як і рані­ше вби­ва­ють один одно­го на своїй суве­рен­ній зем­лі.
Недо­ступ­на розу­мін­ню люди­ни зі здо­ро­вою пси­хікою бло­ка­да Дон­ба­су зав­дає еко­но­мі­ці краї­ни зби­ток, на який не кожен ворог здат­ний, - при­му­со­ве від­лу­чен­ня українсь­кої енер­ге­ти­ки від сво­го ж, доне­ць­ко­го, вуглин­ки пря­мою навод­кою б’є по сімей­но­му бюд­же­ту кож­но­го гро­ма­дя­ни­на, роб­ля­чи кому­наль­ні пла­те­жі за теп­ло і воду поза­меж­ни­ми. Обу­рен­ня і лють людей вже у чер­во­ної межі, за якою - вибух! Так про­ти кого заду­ма­на бло­ка­да Дон­ба­су?

Якби не зна­ти, що іні­ціа­то­ра­ми цієї акції є народ­ні депу­та­ти і учас­ни­ки АТО, чия доб­ро­чес­ність не викли­кає сум­нівів, то мож­на було б в цьо­му лег­ко поміти­ти під­ступ­ний “російсь­кий слід”. За най­скром­ні­ши­ми під­ра­хун­ка­ми обло­га Дон­ба­су вже обій­шла­ся дер­жаві в $ 1 млрд, але кого це хви­лює? Через дефі­цит пали­ва на “тихий хід” пере­во­дять­ся енер­го­бло­ки на ТЕЦ і ТЕС, з пере­ван­та­жен­ням пра­ц­ю­ють АЕС, пору­шу­ють­ся гра­фіки ремонт­но-про­філак­тич­них робіт, що пред­став­ляє особ­ли­ву небез­пе­ку (хто-хто, а ми-то знає­мо, чим це загро­жує). І немає в країні люди­ни, який при­пи­нив би таке без­глуз­дя. До чого дій­шло - будів­лі дер­жав­них універ­си­тетів не в змозі обі­гріти, сту­ден­ти пере­во­дять­ся до вес­ни на так зване дистан­ційне нав­чан­ня! Тако­го навіть в роки Дру­гої світо­вої вій­ни не було. І все зара­ди чого?

Важ­ко повіри­ти, що за цим не сто­ять чиїсь інте­ре­си. Всі­ля­ких чуток бага­то: кажуть про постав­ле­ну на широ­ку ногу кон­тра­бан­ді, про афе­ри у вико­ри­стан­ні рот­тер­дамсь­ких тер­мі­налів. Є непід­твер­дже­на інфор­ма­ція, що пере­оформ­ля­ють­ся платіж­ні та від­ван­та­жу­валь­ні доку­мен­ти на доне­ць­ке вугіл­ля і він вико­ри­сто­вуєть­ся під вигля­дом рот­тер­дамсь­ко­го. Прав­ду від вигад­ки важ­ко відріз­ни­ти, але, вид­но, диму без вогню не буває.

Нор­маль­ній людині не пояс­ниш, що купу­ва­ти у Росії газ, міне­раль­ні добри­ва, наф­ту і наф­то­про­дук­ти, тех­но­ло­гічне облад­нан­ня, ком­плек­ту­ю­чі та, наре­шті, ремон­ту­ва­ти російсь­кі кораб­лі мож­на, а купу­ва­ти вугіл­ля - кате­го­рич­но не мож­на. У мину­ло­му році в порів­нян­ні з 2016 роком екс­порт російсь­ких товарів більш ніж под­воїв­ся і склав круг­лу суму в $ 7 млрд. Мож­на не сум­ні­ва­ти­ся в тому, що бло­ка­да дуже комусь потріб­на. Пояс­нен­ня органі­за­торів бло­ка­ди, що тим самим ско­ро­чу­ють­ся над­ход­жен­ня коштів до бюд­же­ту краї­ни-оку­пан­та, не вит­ри­му­ють кри­ти­ки.
Бло­ка­да Дон­ба­су зав­дає шко­ди тіль­ки Україні, а Росія цю дріб­но­ту навіть не помі­чає. Як казав мій покій­ний друг Вік­тор Сте­па­но­вич Чер­но­мир­дін: “Наля­ка­ли пан­ноч­ку висо­ки­ми під­бо­ра­ми”. Вугіль­ної про­ми­сло­во­сті Украї­ни я від­дав 20 кра­щих років сво­го жит­тя і знаю, що почім. На шах­тах Пен­сіль­ванії бував, басейн знаю і заяв­ляю від­по­ві­даль­но: антра­ци­ту там немає, точ­ні­ше, май­же немає: 2 млн тонн, про які ніби­то домо­ви­ли­ся пре­зи­ден­ти, - фік­ція, адже річ­ний обсяг видо­бут­ку антра­ци­ту США тро­хи біль­ше 1,5 млн. Ста­ло бути, з Пен­сіль­ванії від­ван­та­жуєть­ся енер­ге­тичне вугіл­ля, газо­вий і довгополум’яне, яко­го, за сло­ва­ми мініст­ра, у нас достат­ньо, але тоді звід­ки така ціна - $ 150 і біль­ше, адже на тен­дері була озву­че­на ціна $ 90?

Чи не занад­то густий навар, який досвід­чені екс­пер­ти пря­мо нази­ва­ють політич­ним хаба­ром Вашинг­то­ну? Не в збит­ку, при­род­но, і наші віт­чиз­няні афе­ри­сти, адже кошти від­ка­чу­ють­ся з дер­жав­но­го бюд­же­ту. Але і бюд­жет не в збит­ку, його видат­ко­ва части­на покри­ваєть­ся за раху­нок спо­жи­ва­чів послуг кому­наль­но-побу­то­во­го сек­то­ра, тоб­то за раху­нок “пересіч­них україн­ців”, які нарі­ка­ють, стог­нуть, але слух­ня­но спла­чу­ють за теп­ло і воду по постій­но зрос­та­ю­чим роз­цін­ка­ми.

Ще гір­ше ста­но­ви­ще з газом. Біль­ше року в вуха україн­ців вли­ва­ють неправ­до­подіб­ну інфор­ма­цію, що зав­дя­ки успіш­ній реалі­за­ції про­гра­ми дивер­си­фіка­ції дже­рел газо­по­ста­чан­ня Украї­ни повністю звіль­ни­лася від кабаль­ної залеж­но­сті, “зіско­чи­ла” з російсь­кої газо­вої гол­ки і біль­ше двох років не купує при­род­ний газ у Росії. Як хоті­ло­ся б, щоб це було прав­дою, але, на жаль, це про­сто нехит­рий політич­ний трюк, не біль­ше того.

Хіба газ, що над­хо­дить по ревер­су зі Сло­вач­чи­ни, не російсь­ка? І хіба він без­ко­штов­ний? Схе­ма при­мітив­на, як тріска: ми пла­ти­мо сло­ва­кам, а вони - Росії. При цьо­му ніх­то, крім Украї­ни, точ­ні­ше, українсь­ких спо­жи­ва­чів газу, не в зби­ток. Те ж саме з Угор­щи­ною, Польщею, і на кож­но­му пере­ва­лоч­но­му пунк­ті газ стає все дорож­че і дорож­че. Ста­ло звич­ним у всіх наших бідах зви­ну­ва­чу­ва­ти Між­на­род­ний валют­ний фонд, але, якщо розібра­ти­ся, стріл­ки на ньо­го пере­во­дить українсь­ка вла­да необґрун­то­ва­но!
Що вима­гає від Украї­ни МВФ, перш ніж прий­ня­ти рішен­ня про чер­го­вий транш? Щоб ціна за газ для насе­лен­ня від­по­ві­да­ла рин­ко­вій. Що тут непра­виль­но­го? Чому Україні потріб­но роби­ти поблаж­ки? Ми пра­г­ну­ли до Євро­пи і повин­ні пла­ти­ти за газ так само, як пла­тять нім­ці, фран­цу­зи, бель­гій­ці. Адже вони не скаржать­ся. Чому? А тому, що зар­пла­та у них в рази біль­ше, ніж у нас: € 2,5-5 тис. Про­ти наших € 200. Але, виба­чте, зар­пла­та - про­бле­ма уря­ду, а не МВФ. Уряд зобов’язаний забез­пе­чи­ти кож­но­го гро­ма­дя­ни­на краї­ни робо­тою і гід­ною зар­пла­тою, тоді кожен сам від­мо­вить­ся від поблаж­ли­во­сті і буде, збері­га­ю­чи гід­ність, пла­ти­ти за газ як все. У комен­та­рях потре­бує ще один виверт чинов­ни­ків.

Чи не кожен день ми чує­мо про те, як зав­дя­ки дбай­ли­во­му гос­по­да­рю­ван­ню вда­ло­ся знач­но ско­ро­ти­ти обся­ги спо­жи­ван­ня при­род­но­го газу в кож­но­му сек­торі сус­піль­но­го вироб­ництва, в соціаль­них сфе­рах і в побуті. Так, це прав­да, але цим не хва­ли­ти­ся, а цьо­го соро­ми­ти­ся тре­ба. Адже це пря­мий доказ того, що основ­ний спо­жи­вач пали­ва - про­ми­сло­вість - мерт­ва: сто­ять заво­ди, фаб­ри­ки, ком­бі­на­ти, вза­галі лед­ве жевріє вироб­ни­ча сфе­ра. А зрос­та­ю­чі, як поган­ки піс­ля дощу, об’єкти спо­жи­ван­ня, бан­ки, ресто­ра­ни, кази­но, тор­го­во-роз­ва­жаль­ні цен­три, ніч­ні клу­би та інше газу спо­жи­ва­ють мало, вони з’їдають гото­ву про­дук­цію - гро­ші.

Ось і народ­жуєть­ся міф про еко­номне вит­ра­чан­ня енер­го­ре­сур­сів. Ско­ро­чуєть­ся вит­ра­та газу і в кому­наль­но-побу­то­во­му сек­торі, але не зав­дя­ки впро­ва­д­жен­ню енер­го­з­бері­га­ю­чих тех­но­ло­гій і широ­ко­го вико­ри­стан­ня сучас­них понов­лю­ва­них дже­рел енер­гії, а за раху­нок при­му­со­вих обме­жень, вольо­во­го зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри теп­ло­носія, змен­шен­ня лімітів і норм вит­ра­ти шля­хом необґрун­то­ва­но­го підви­щен­ня цін на при­род­ний газ, жах­ли­вої ​​яко­сті і зни­жен­ня тиск на вході, що зно­ву-таки б’є по кишені спо­жи­ва­чів.

Горь­кий сміх викли­ка­ють про­по­зи­ції вла­стей зао­ща­ди­ти газ за раху­нок зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри в при­мі­щен­нях на два гра­ду­си. Зви­чай­но, той, у кого в квар­ти­рі +25, без особ­ли­вих незруч­но­стей про­жи­ве при тем­пе­ра­турі +23, а що роби­ти тим (і таких біль­шість), у кого зараз +14? І чому не зга­да­ти брех­ливі сло­ва Наса­ли­ка, під­т­ри­мані прем’єр-міністром, про 100-від­сот­ко­ве вико­нан­ня пла­ну під­го­тов­ки об’єктів кому­наль­ної та дер­жав­ної влас­но­сті до зими?

Нази­ва­ти ниніш­ню зиму суво­рою - без­со­ром­ність, для Украї­ни вона вида­ла­ся м’якою. Чи потріб­ні ще сві­доцтва непро­фесій­но­го, по суті, ама­торсь­ко­го під­хо­ду до управ­лін­ня еко­но­мікою поки що вели­кої євро­пейсь­кої дер­жа­ви? Упев­не­но­сті в май­бут­ньо­му це не додає, що розу­мі­ють бага­то, але в силу відо­мих при­чин мов­чать. Зате пов­но­важ­ні пред­став­ни­ки захід­них країн раз у раз і дадуть об’єктивну оцін­ку того, що від­бу­ваєть­ся.
Посол ЄС в Україні пан Хьюг Мін­га­рел­лі, закли­ка­ю­чи нашу вла­ду негай­но зня­ти бло­ка­ду Дон­ба­су, заявив, що вона вже знач­но осла­би­ла еко­но­міку Украї­ни. Він також назвав дві основ­ні загро­зи без­пе­ці краї­ни: кон­флікт з Росією і нее­фек­тив­ність управ­лін­ня еко­но­мікою. Ця заява нага­дує гур­кіт гро­му перед гро­зою, а тут ще уль­ти­ма­тив­ну заяву пані Мер­кель, в яко­му вона вима­гає вико­на­ти Мінсь­кі уго­ди. Схо­же, Євро­па вже вто­ми­ла­ся від Украї­ни.

У сло­вах євро­пейсь­ких лідерів бага­то прав­ди. Якщо гово­ри­ти від­вер­то, то україн­ці при кож­ній зміні вла­ди живуть все гір­ше і гір­ше. Не є винят­ком і ниніш­нє час. При Яну­ко­ви­чі жили пога­но, пра­ц­ю­ва­ти було ніде, масо­во виїж­д­жа­ли на заробіт­ки за кор­дон, обі­цяні робочі міс­ця не з’явилися, смерт­ність зрос­ла, ліки ста­ва­ли все дорож­че і дорож­че, про­те зар­пла­та була $ 400, а не $ 200, як зараз, не нав’язувалися анти­на­род­ні рефор­ми, божесь­ки­ми були тари­фи на кому­наль­но-побу­то­ві послу­ги, але най­го­лов­ні­ше - був мир, стій­кий і надій­ний, була унікаль­на здрав­ни­ця Крим, збері­га­ли­ся доб­ро­сусідсь­кі від­но­си­ни з усі­ма краї­на­ми: Украї­на не мала воро­гів! А зараз? При ниніш­ній вла­ді рос­туть тіль­ки бор­ги.

З вуст гла­ви уря­ду досить часто мож­на почу­ти, що з’явилися і впев­не­но зрос­та­ють озна­ки зрос­тан­ня еко­но­міки. Якщо за при­кла­дом Мін­га­рел­лі ско­ри­ста­ти­ся лек­си­кою дуже висо­ко­го сти­лю, то поміти­ти ці озна­ки можуть тіль­ки ідіо­ти, які порів­ню­ють показ­ни­ки 2017 року з кур­сом дола­ра 27 грн, з 2013 роком, коли за долар дава­ли 7,9 грн.

Хіба не образ­ли­во усві­дом­лю­ва­ти, що май­же з $ 9 млрд “вик­лян­чен­них” не без зусиль кре­ди­тів жод­но­го цен­та не вико­ри­ста­но на поліп­шен­ня демо­гра­фіч­ної ситу­а­ції, на ство­рен­ня робо­чих міс­ць у вироб­ни­чо­му сек­торі, ні цен­та на охо­ро­ну здоров’я, нау­ку, освіту, куль­ту­ру? Як відо­мо, гро­ші люб­лять раху­нок. По-справж­ньо­му ні міністр фінан­сів, ні голов­ний бан­кір, ні прем’єр-міністр пред­мет­но, до копій­ки, не від­звіту­вав­ся за цю вели­ку суму. Інс­це­ну­ван­ня біля пар­ла­ментсь­кої три­бу­ни в раху­нок бра­ти не мож­на. Я розу­мію, лево­ва част­ка отри­ма­них кре­ди­тів піш­ла на обслу­го­ву­ван­ня основ­но­го тіла кре­ди­ту, але ж ніх­то не спро­міг­ся пораху­ва­ти, до якої межі збері­гаєть­ся хоч ілю­зор­на виго­да від кре­ди­тів, піс­ля чого будь-який транш йде в зби­ток.

Кажуть: зро­зу­міти - зна­чить, про­ба­чи­ти. Я в тому, що від­бу­ваєть­ся бага­то чого зро­зу­міти не можу. Як мож­на зро­зу­міти втра­ту Кри­му, спро­во­ко­ва­ну вій­ну на Дон­басі, страж­дан­ня мільй­онів людей, тисячі загиб­лих? Леген­дар­ний Доне­ць­кий край у вогні і руї­нах, шах­ти затоп­лені, поля засіяні оскол­ка­ми, люди загнані в льо­ху, живуть, як тро­гло­ди­ти. Його май­бут­нє в рус­лі чужих інте­ресів, а доля всієї краї­ни зале­жить від політич­ної верхів­ки, яка втра­ти­ла дові­ру наро­ду, яка не зна­хо­дить вза­є­мо­ро­зу­мін­ня. Зрос­тає нетер­пи­мість до вла­ди, а це небез­печ­но.

Тотальне зубо­жін­ня одних і без­глуз­де зба­га­чен­ня інших все біль­ше нага­ду­ють гено­цид, пере­тво­рю­ють Украї­ну в зону лиха, в серед­ньо­вічне Дике поле. Дер­жа­ва, що існує за раху­нок деше­во­го роз­про­да­жу над­бан­ня, нажи­то­го пра­цею стар­ших поколінь, а також за раху­нок кабаль­них кре­ди­тів, вико­ну­ють роль без­ко­штов­но­го сиру в мишо­лов­ці і осі­да­ють в офшор­них зонах, не може бути успіш­ним, воно при­ре­чене. Воно бан­крут, якщо не може обслу­жи­ти кре­дит без зов­ніш­ніх фінан­со­вих вли­вань. Така дер­жа­ва пере­стає бачи­ти, втра­чає суб’єктність, пере­тво­рюєть­ся на сиро­вин­ний при­да­ток, в роз­мін­ну моне­ту у вели­кій грі супер­дер­жав.
Одкро­вен­ня Бай­де­на про те, як він зму­сив про­тя­гом шести годин помі­ня­ти гене­раль­но­го про­ку­ро­ра, наоч­но пока­за­ли, хто в Україні гос­по­дар. Най­при­крі­ше, що Бай­ден розу­мів, яко­го при­ни­жен­ня під­дає гла­ву дер­жа­ви, і робив це сві­до­мо, демон­стру­ю­чи всьо­му світу, хто є хто.

Інший при­клад. Скіль­ки разів пан Грой­сман заяв­ляв, що зрос­тан­ня тари­фів на побу­то­вий газ мину­ло­го року буде оста­точ­ним, але зустрів­ся в Даво­сі пре­зи­дент з Крістін Лагард і без тіні збен­те­жен­ня уточ­нив, що ціни на газ будуть незмін­ні … тіль­ки до кін­ця опа­лю­валь­но­го періо­ду, тоб­то до квіт­ня. При цьо­му навіть з’єхидничав: я ж обі­цяв і дотри­мав сво­го сло­ва - ціни не змі­ню­ва­ли­ся.

Не так все про­сто, пано­ве, для біль­шо­сті жителів Украї­ни підви­щен­ня вар­то­сті газу на 62% може послу­жи­ти тією остан­ньою крап­лею, піс­ля якої люди про­сто пере­ста­нуть пла­ти­ти, а всім газ не від­клю­чи­ти.
Як люди­на, що наро­ди­ла­ся в рік Голо­до­мо­ру, який пере­жив три вій­ни і страш­ний 1947 й, я не з чуток знаю, що таке нев­тіш­на потре­ба. Нена­ви­джу бід­ність, всу­переч прислів’ю вона пороч­на і при­низ­ли­ва, вби­ває в людині почут­тя влас­ної гід­но­сті, штов­хає на зло­чи­ни і зра­да. Але що вихо­дить за рам­ки розум­но­го багат­ство ще гір­ше, ще нена­вис­ні­ше: воно поз­бав­ляє люди­ну совісті, спів­чут­ли­во­сті, доб­ро­ти і чуй­но­сті.

Багат­ство завжди амо­раль­но. Генрі Форд гово­рив: “Я можу дове­сти закон­ність кож­но­го з моїх мільй­онів, крім пер­шо­го”. Бід­ною люди­ною лег­ше керу­ва­ти - він завжди зале­жи­мо: наго­ду­ва­ли його - і він на порозі щастя, пода­ру­ва­ли кульо­чок греч­ки - про­го­ло­сує хоч за чор­та лисо­го. Задо­воль­ни­ти бага­то­го прак­тич­но немож­ли­во, почут­тя міри у ньо­го від­сут­ня. Скіль­ки б гро­шей він ні мав, все одно у кого-то їх біль­ше. Шалені гро­ші май­же завжди прий­ма­ють потвор­ні фор­ми у вигляді золо­тих уніта­зів і батонів, папсь­ких регалій і уст­ри­ць з ран­ку. Спра­гу мож­на вга­му­ва­ти, напив­шись, наси­ти­ти жадіб­ність немож­ли­во.

Втім, історія знає винят­ку. Зна­ме­ни­тий римсь­кий пол­ко­во­де­ць, пере­мо­же­ць Спар­та­ка Красс най­біль­ше на світі любив золо­то, зара­ди яко­го нещад­но гра­бу­вав під­ко­рені наро­ди. Зна­ю­чи про це, поло­ни­ли його піс­ля про­гра­ної бит­ви пар­фяне зали­ли в його гор­лян­ку пін­ту роз­плав­ле­но­го золо­та. Наси­ти­вся. Та й в Україні під час народ­но­го повстан­ня, яке увій­шло в історію по назвою Коліїв­щи­на, подіб­ні роз­пра­ви чини­ли­ся повсюд­но.

Кажу про це не для заля­ку­ван­ня багатьох, а для нага­ду­ван­ня: в країні, де понад 60% насе­лен­ня живе за межею бід­но­сті, ніх­то не може почу­ва­ти себе в без­пе­ці. У Ста­ро­дав­ньо­му Римі гос­по­дар за зако­ном мав пра­во звер­та­ти­ся з рабом як зама­неть­ся, аж до вби­вства, про­те не мав пра­ва раба не году­ва­ти. За це рабо­влас­ник сам міг бути суво­ро пока­ра­ний. Зви­чай­но, такий закон не пере­слі­ду­вав гуман­них цілей, спра­ва в іншо­му: мерт­вий раб - це шма­ток гни­лої пло­ті, а голод­ний - смер­тель­на небез­пе­ка для всієї дер­жав­ної систе­ми.

Історія люд­ства ряс­ніє при­кла­да­ми, коли втра­ти­ли авто­ри­тет і обрид­лі наро­ду пра­ви­телі нама­га­ли­ся від­но­ви­ти свій пре­стиж за раху­нок неспро­во­ко­ва­ною вій­ни. У наші дні така доля спіт­ка­ла Юго­славію, ні в чому, як вияви­ло­ся, не вин­ний Ірак, Сирію, а до цьо­го В’єтнам, Афганістан. Не мож­на виклю­чи­ти, що й зброй­ний кон­флікт на Дон­басі виник з тієї ж при­чи­ни. Однак вій­на пере­мож­ної не вий­шло. Натер­пів­ся за свою бага­то­ві­ко­ву історію від навал і міжу­со­би­ць пра­цьо­ви­тий, тала­но­ви­тий і доб­ро­сер­дий українсь­кий народ в кро­ві своїй вино­сив пра­г­нен­ня до миру і доб­ро­сусід­ства. Тіль­ки в Україні мож­на почу­ти: “Нехай голод, нехай холод, аби НЕ вій­на!”

Вла­да не забез­пе­чи­ла наро­ду голов­но­го - мирне жит­тя. Для цьо­го не виста­чи­ло ні двох тиж­нів, ні чоти­рьох років. Зви­чай­но, мож­на посла­ти­ся на рап­то­ву агресію Росії, на “зеле­них чоло­віч­ків” і на анексію Кри­му, на про­па­ган­ду і під­сту­пи воро­га, але хіба може це слу­гу­ва­ти виправ­дан­ням? Адже вла­да навіть не нама­га­ла­ся вре­гу­лю­ва­ти кон­флікт на сході, навіть не позна­чи­ла спро­би захи­сти­ти Крим. Якщо в сло­вах адміра­ла Теню­ха, колиш­ньо­го мініст­ра обо­ро­ни Украї­ни, є хоч зер­но прав­ди, деко­му з ниніш­ніх і колиш­ніх керів­ни­ків вищо­го ран­гу може бути пред’явлено підо­з­ру в дер­жав­ній зра­ді!

Поже­жа на сході мож­на було зага­си­ти в зарод­ку, але пер­ші осо­би дер­жа­ви, захоплені свої­ми успі­ха­ми, визна­ли для себе него­жим сісти за стіл пере­го­ворів з людь­ми, яких для сво­го ж виправ­дан­ня назва­ли сепа­ра­ти­ста­ми і теро­ри­ста­ми. Звід­ки такий гонор, така пиха ?! Чи не занад­то доро­гу ціну дово­дить­ся Україні пла­ти­ти за пре­стиж людей, яких на вер­ши­ну вла­ди винес­ли не заслу­га перед нацією, а довір­ливість повста­ло­го наро­ду, що повірив їм на сло­во?

Зно­ву і зно­ву подум­ки повер­та­ю­ся до вито­ків кон­флік­ту, з чого все поча­ло­ся, де нова вла­да зро­би­ла пер­ший помил­ко­вий крок? Різ­ка змі­на політич­но­го кур­су краї­ни піс­ля втечі Яну­ко­ви­ча викли­ка­ло гли­бо­ке роз­ча­ру­ван­ня жителів Дон­ба­су: замість обі­ця­но­го їм “особ­ли­во­го ста­ту­су” і лібе­ралі­за­ції вимог до російсь­кої мови, якою гово­рить пере­важ­на біль­шість насе­лен­ня, на них бру­таль­но цик­нув, при­гро­зи­ли і ско­ман­ду­ва­ли: “До ноги!” Неза­слу­же­на обра­зу викли­ка­ло нарі­кан­ня і бродін­ня в усіх вер­ствах насе­лен­ня - шах­тарів, мета­лур­гів, сту­ден­тів та інтелі­ген­ції - з’явилися осе­ред­ки напру­же­но­сті. Цим ско­ри­ста­ли­ся сум­нів­ні осо­би­сто­сті, який під­ки­нув людям ідео­ло­гіч­ний суро­гат у вигляді горезвіс­ної “Ново­росії” та захо­пи­ли вла­ду.

Не знаю, боя­гузтво, від­сут­ність політич­ної волі або роз­губ­леність зігра­ли згуб­ну роль, але на Дон­бас ніх­то не пої­хав, ніх­то не оці­нив ситу­а­цію все­рй­оз, нато­мість висо­ко­по­став­ле­ний чинов­ник на всю краї­ну заявив: “Самі при­по­взуть з мотуз­кою на шиї!” Ви думає­те, він не розу­мів, що тим самим під­ли­ває мас­ла в вогонь? Ні в яко­му разі, я так не думаю. Ці сло­ва ціл­ком мож­на роз­ці­ню­ва­ти як під­бу­рю­ван­ня, має якусь мету. Яку? Чи не відаю. І ще не можу забу­ти Слов’янськ, де про­ли­ла­ся пер­ша кров, Луганськ під бом­ба­ми. За чиєю коман­дою це роби­ло­ся? І ким? Відо­мий жур­наліст і теле­ко­мен­та­тор, не помі­че­ний у сим­патіях до Росії, Віталій Порт­ни­ков від­вер­то ска­зав, що воро­гом україн­ців є не Путін, а внут­ріш­ній ворог - агре­сивне неві­гласт­во.
Не знаю, кого кон­крет­но мав на ува­зі пан Порт­ни­ков, але його сло­ва при бажан­ні мож­на вит­лу­ма­чи­ти як спро­бу виправ­да­ти або хоча б якось пояс­ни­ти сум­нівне рішен­ня пост­май­дан­них лідерів вико­ри­сто­ву­ва­ти ВСУ та інші війсь­ко­ві освіти для при­ве­ден­ня до вико­нан­ня коман­ди “До ноги!”, А по суті - для обме­жен­ня прав і сво­бод гро­ма­дян Доне­ць­кої і Лугансь­кої обла­стей, що супере­чить духу і бук­ві стат­ті 17 Кон­сти­ту­ції Украї­ни. Може, це і не неуц­тво, а доб­ре, в дета­лях, про­ду­ма­ний план залу­чен­ня в зброй­ний кон­флікт Російсь­кої Феде­ра­ції?

Якщо так, то війсь­ко­ве про­ти­сто­ян­ня на сході з усі­ма озна­ка­ми гро­ма­дянсь­кої вій­ни - не мета, а лише засіб вирі­шен­ня гло­баль­них про­блем в інте­ре­сах третьої краї­ни. Непря­мим під­твер­джен­ням цьо­го є саме те, що Вер­хов­на Рада тіль­ки піс­ля чоти­рьох років кро­во­про­лит­тя назва­ла Росію агре­со­ром і зад­нім чис­лом уза­ко­ни­ла вико­ри­стан­ня ВСУ про­ти сво­го ж наро­ду - жителів Дон­ба­су.

Я бага­то років жив і пра­ц­ю­вав на шах­тах Лугансь­кої та Доне­ць­кої обла­стей. Там і зараз є роди­чі, това­ри­ші, това­ри­ші по служ­бі, і серед них я не знав ніко­го, хто не вва­жав би себе україн­цем, неза­леж­но від націо­наль­ної при­на­леж­но­сті і рід­ної мови. Всі пиша­ли­ся своєю краї­ною, збері­га­ли і її гід­ність, пра­ц­ю­ва­ли на бла­го Украї­ни. Допус­каю, що зараз все змі­ни­ло­ся. Тіль­ки тепер я почав розу­міти сло­ва Леоні­да Крав­чу­ка, ска­за­ні ще в берез­ні мину­ло­го року: на Дон­басі не зали­ши­ло­ся нічо­го українсь­ко­го, їх настіль­ки нашпи­гу­ва­ли нена­ви­стю до Украї­ни, що вони не сприй­ма­ють українсь­ку вла­ду, вва­жа­ю­чи її зло­чин­ною. Я схиль­ний з цим пого­ди­ти­ся, але хто це зро­бив? Хто нашпи­гу­вав і з якою метою?

Не думаю, що хто-небудь нава­жить­ся від­по­ві­сти на це питан­ня. Але час йде, все таємне коли-небудь стає явним. Важ­ко повіри­ти, але якщо соціо­ло­ги не поми­ля­ють­ся, 90% опи­та­них в Україні вва­жа­ють ниніш­ню вла­ду гір­шою за попе­ред­ню! Що тоді гово­ри­ти про жителів Дон­ба­су? Доне­ць­кий край - це наша, справж­ня українсь­ка, зем­ля, і люди там, навіть якщо хтось вва­жає їх вин­ни­ми, теж україн­ці. “Ліс наш і вовки наші!” - гово­ри­ли в ста­ро­ви­ну. Шах­тарі як ніх­то інший зна­ють ціну жит­тя, так як став­лять її на кін, вся­кий раз, спус­ка­ю­чись в забій.

Усві­до­мив я це дав­но, коли на шах­ті “Цен­траль­на-Боковсь­ка” у дру­гій пів­ніч­ній лаві пла­ста Над­бо­ков­скій витя­гав з-під обру­ши­ла­ся поро­ди забій­ни­ка лин­кин і чув його перед­смерт­ний крик. В ту ніч, зов­сім ще моло­дик, я напи­сав піс­ню, яку іноді спі­ва­ли шах­тарі в очіку­ван­ні кліті для підй­о­му на-гора:

Донец­кий задым­лен­ный край,
Мой край, доро­гой и убо­гий,
Про­щай, рас­ста­ем­ся, про­щай,
Отец мой суро­вый и стро­гий.
Недол­го в глу­би­нах тво­их,
Как червь, я точил твое тело.
О Боже, как боль­но! Мой голос утих,
В гла­зах у меня потем­не­ло…
Холод­ной пород­ной пли­той
При­дав­лен я гру­дью к забою…
Про­сти меня, мама, я боль­ше не твой,
Навек рас­ста­ем­ся с тобою.
Жур­чит по забу­ту вода,
То звук погре­баль­но­го хора,
А в небе ноч­ном замер­ца­ла звез­да,
Что ста­ла душою шах­те­ра.

 

У лихоліт­тя особ­ли­вої ​​гостро­ти набу­ва­ють питан­ня “хто винен?” І “що роби­ти?”. Ухи­ля­ти­ся від них вже піз­но - настає момент істи­ни. Прий­ня­тий Вер­хов­ною Радою і під­пи­са­ний пре­зи­ден­том закон “Про реін­те­гра­ції Дон­ба­су”, по суті, денон­су­ють Мінсь­кі уго­ди. Ті, хто лице­мір­но гово­рив про своє пра­г­нен­ня до миру, про­го­ло­су­ва­ли за вій­ну. Як то кажуть, жереб кину­то.
Про наміри про­до­в­жу­ва­ти вій­ну гово­рить все: дер­жав­ний бюд­жет, успіш­ні запус­ки кри­ла­тих ракет, які, за сло­ва­ми гене­ра­ла, можуть долетіти до Моск­ви. Про вій­ну гово­рять знач­ні мас­шта­би набо­ру кон­тракт­ни­ків та іно­зем­них легіо­нерів, про вій­ну з аплом­бом каже народ­ний депу­тат, анон­су­ю­чи парад українсь­ких тан­ків на Крас­ній пло­щі, і, зви­чай­но, про швид­ку пере­могу мрі­ють невдач­ливі гене­ра­ли, кіль­кість яких зрос­ла на 50 осіб, з нетер­пін­ням очі­ку­ють без­ко­штов­ні постав­ки Javelin - так дити­на очікує нову іграш­ку.

При­близ­но з серп­ня мину­ло­го року до сло­вос­по­лу­чен­ня “леталь­ну зброю” при­че­пи­ли фіго­вий листок - “обо­рон­на”. Це така ж нісеніт­ни­ця, як без­ал­ко­голь­на горіл­ка, на кой хрен? Чи знає­те ви, ваше пре­вос­хо­ди­тель­ство, що таке буме­ранг? Люди­на винят­ко­вої муж­но­сті, етно­граф-гуманіст, наш співвіт­чиз­ник Миклу­хо-Маклай познай­о­мив Євро­пу з леталь­ним зброєю папуасів Нової Гві­неї - буме­ран­гом. Зав­дя­ки таєм­ни­чим аеро­ди­на­міч­ним вла­сти­во­стям ключ­ка, кину­та в ціль, вра­зив­ши її, повер­таєть­ся в руки мислив­ця, якщо, зви­чай­но, він робить це вмі­ло. В іншо­му випад­ку буме­ранг вра­жає запу­стив буме­ранг. Нев­же пано­ве гене­ра­ли дума­ють, що подіб­ної зброї Москва не має?

Хочу від­зна­чи­ти і про­ко­мен­ту­ва­ти розум­ні сло­ва віч­но вико­ну­ю­чою обов’язки мініст­ра охо­ро­ни здоров’я про мож­ли­ве вико­ри­стан­ня леталь­но­го зброї про­ти Украї­ни. Тек­сту­аль­но це вигля­дає так: “Засо­би хіміч­но­го, бак­теріо­ло­гіч­но­го, радіо­ло­гіч­но­го та ядер­но­го зброї не визна­ють кор­донів і не мають політич­них упо­до­бань!” Бра­во, місіс, може, ваші сло­ва зіг­ра­ють роль цеб­ра холод­ної води на гарячі голо­ви тих, хто радіє тро­янсь­ко­го коня, пода­ро­ва­но­му США . Як кажуть англій­ці, які не кидай в сусі­да камені, якщо живеш у скля­но­му будин­ку.
Світ крих­кий. Ми живе­мо в епо­ху смер­тель­но небез­печ­но­го про­ти­сто­ян­ня супер­дер­жав. Немає нія­ких сум­нівів, що пари­те­ту між ними немає. Я не екс­перт з озброєн­ня, але впев­не­ний, що США в союзі з євро­пейсь­ки­ми дер­жа­ва­ми, чле­на­ми НАТО, знач­но пере­вер­шу­ють Росію за потен­ціа­лом озброєн­ня і тех­ніки. Але чи дає їм це від­чут­на пере­ва­га для нане­сен­ня пре­вен­тив­но­го уда­ру по тери­торії супро­тив­ни­ка? Не думаю.

Піс­ля ство­рен­ня між­кон­ти­нен­таль­них ракет з тех­ніч­ни­ми прий­о­ма­ми, що роб­лять немож­ли­вим їх пере­хоплен­ня, недо­сяж­них міс­ць на пла­неті не зали­ши­ло­ся. Зем­ля зіщу­ли­ла­ся до роз­мірів теніс­но­го м’ячика і ста­ла подіб­на без­зброй­но­го люди­ни перед тиг­ром. У цих умо­вах особ­ли­во­го зна­чен­ня набу­ває “зброя від­пла­ти”, а воно у російсь­ких, без­умов­но, є і по точ­но­сті, швид­ко­сті і даль­но­сті польо­ту пере­вер­шує натовсь­ку. Тому що летять назустріч один одно­му ядер­ні буме­ран­ги гово­рять лише про одне: свят­ку­ва­ти пере­могу над про­тив­ни­ком не дове­деть­ся ніко­му. Споді­ва­ю­ся, це розу­мі­ють всі: і Москва, і Сеул, і Пен­та­гон, і НАТО, і осо­би­сто пре­зи­дент Трамп, побіч­но під­твер­див це, висту­па­ю­чи в Кон­гресі піс­ля Даво­су.

Політи­ка стри­му­ван­ня - ана­хронізм, прий­шов час міня­ти війсь­ко­ву док­три­ну і всі­ма засо­ба­ми дома­га­ти­ся реаль­но­го, стій­ко­го миру на всій пла­неті. У цьо­му особ­ли­во повин­на бути заці­кав­ле­на ​​Украї­на, так як в разі зброй­но­го зіткнен­ня двох супер­дер­жав саме її тери­торія пере­тво­рюєть­ся в театр війсь­ко­вих дій. Саме Україні загро­жує пере­тво­ри­ти­ся на мерт­ву зону, зрід­ка відві­ду­ва­ну від­чай­душ­ни­ми стал­ке­ра­мі. При­пи­нен­ня вій­ни і про­ве­ден­ня заходів, перед­ба­че­них Мінсь­кій угоді, - єди­на мож­ливість збе­рег­ти краї­ну і народ.
На пре­ве­ли­кий жаль, бага­то хто цьо­го не розу­мі­ють, але є і такі, хто ціл­ком сві­до­мо вико­нує роль під­бу­рю­ва­ча, і, напев­но, не за спа­си­бі. Висту­па­ю­чи про­ти Мінсь­ких угод, вони ведуть себе зухва­ло, як пере­мож­ці, від­мо­в­ля­ю­чись від будь-яких посту­пок, забу­ва­ю­чи про те, що дипло­матія - це мистец­тво мож­ли­во­го.

У законі “Про реін­те­гра­ції Дон­ба­су” вики­ну­то навіть згад­ка про Мінсь­ких уго­дах. Той, хто цьо­го доміг­ся, пови­нен пам’ятати, що тим самим він поз­бав­ляє бой­о­ви­ків “ДНР” і “ЛНР” вибо­ру, зму­шу­ю­чи їх бити­ся до остан­ньо­го патро­на і помер­ти на порозі сво­го жит­ла. Але це сот­ні нових втрат в під­розді­лах ЗСУ, нові “двох­со­ті” і “трьох­сот” ван­та­жі, нові сиро­ти та вдо­ви. Нев­же і це не зупи­няє пра­г­нуть до роз­пра­ви? Розп’ятий Ісус не від­пла­ти за муки про­сив Отця сво­го, а про­щен­ня для людей, кату­ва­ли його, “бо не віда­ють, що тво­рять”.

Як часто буває з неда­ле­ки­ми людь­ми, свою дум­ку вони вида­ють за волю наро­ду, висту­па­ють від імені всьо­го наро­ду і з пози­цій домо­ро­ще­них стра­те­гів. Ось зра­зок: якщо Украї­на почне вико­ну­ва­ти Мінсь­кі уго­ди, то поч­нуть­ся масо­ві заво­ру­шен­ня і третій Май­дан. Він вва­жає їх непри­дат­ни­ми до вико­нан­ня, абсо­лют­но без­до­ка­зо­во заяв­ля­ю­чи, що “це зда­ча націо­наль­них інте­ресів”. Вихо­дить, що щоден­на заги­бель моло­дих муж­ніх українсь­ких сол­датів з обох сторін від­по­ві­дає націо­наль­ним інте­ре­сам? Без­глуз­да логіка. При­кро, що особ­ли­во бага­то таких люби­телів спо­стері­га­ти бій з боку в українсь­ко­му пар­ла­мен­ті.

Вони вже вироб­ля­ють про­гра­му пока­ран­ня вин­них в цій вій­ні, і, при­род­но, таки­ми вва­жа­ють­ся жителі Дон­ба­су, немов це вони прий­шли з тан­ка­ми і міно­ме­та­ми на Гру­шевсь­ко­го, вони обстрілю­ва­ли Слов’янськ і бом­би­ли Луганськ. Ось роз­ду­ми люди­ни, наб­ли­же­ної до Адміністра­ції Пре­зи­ден­та: “Наша стра­те­гія повин­на бути чіт­кою - це регіон, який пова­жає силу. І цим людям силу тре­ба пока­зу­ва­ти. Якщо ми зай­де­мо і ска­же­мо, що всіх про­щає­мо, - ми пова­ги не заслу­жи­ли. Ми повин­ні пока­ра­ти тих людей “. Якби цей самов­пев­не­ний кара­тель, за всю свою нік­чем­ну жит­тя не зро­бив для бать­ків­щи­ни ні на копій­ку, був один, то до ньо­го слід було б поста­ви­ти­ся як до не зов­сім адек­ват­но­го. Але таких все біль­ше і біль­ше, вони вини­ка­ють спон­тан­но, як боро­дав­ки на тілі.

Один з них, депу­тат (язик не повер­таєть­ся нази­ва­ти народ­ним), запро­по­ну­вав зни­щи­ти україн­ців Дон­ба­су дихлофо­сом, як тар­ганів, усіх без винят­ку. Він настіль­ки дур­ний, що не поду­мав, адже дихлофос не дефі­цит, виста­чить і для ньо­го. Поду­ма­ти тіль­ки, фаши­сти для екзе­ку­цій кори­сту­ва­ли­ся душо­губ­ка­ми, а українсь­кий політик вияви­вся ради­каль­ні­ше.

Ще один досить відо­мий в соц­ме­ре­жах депу­тат, більш гуман­ний, запро­по­ну­вав дія­ти вибір­ко­во: зга­ня­ти доне­ць­ких і лугансь­ких в ство­рені конц­та­бо­ри - тоді лег­ше буде роби­ти зачист­ку і ізо­лю­ва­ти вин­них. А тих, чия вина не дове­де­на, роз­сія­ти по містах і селах Украї­ни, подалі від рід­них міс­ць. Куди як по-хри­сти­янсь­ки! Вис­лов­лю­ю­чи жаль при цьо­му, що Украї­на не має Соло­ве­ць­ких ост­ро­вів, в’язнем яких був мій дід по матері, українсь­кий тата­рин Дмит­ро Васи­льо­вич баг­ле­ра­мі, засла­ний туди за вчи­нен­ня опо­ру вла­ді при роз­кур­ку­лю­ван­ня. Всю його бага­то­діт­ну сім’ю виг­на­ли з села Бога­тир на півд­ні Доне­ць­кої області і пусти­ли, що нази­ваєть­ся, по світу. Хто б міг поду­ма­ти, що в наші дні в демо­кра­тич­ній суве­рен­ної дер­жаві таке мож­ли­во?

Нев­же така доля чекає муче­ни­ків, які через бід­ність або за ста­ном здоров’я не змог­ли виї­ха­ти з тери­торії, схиль­ною до обстрі­лу, які замер­за­ли, голо­ду­ва­ли, хова­ли близь­ких? За що ж їм така кара? Досвід­че­ний політик, пов­но­важ­ний учас­ник пере­го­ворів в Мінсь­ку Євген Мар­чук назвав жителів Дон­ба­су кола­бо­ран­та­ми мимо­волі. Чи не вони зра­ди­ли Украї­ну, а дер­жа­ва від­мо­ви­ла­ся від них, не поміти­ло, зали­ши­ло напризво­ля­ще, зро­би­ло заруч­ни­ка­ми. Нев­же депу­та­ти, люди, у яких замість сер­ця моро­же­на ріпа, не розу­мі­ють, на які муки їх при­рек­ло рід­ний уряд, а тепер їх же в конц­та­бо­ри?

Прав Мар­чук і в тому, що зала­го­ди­ти кон­флікт, зня­ти напру­женість в регіоні і при­пи­ни­ти вби­вства, від­мо­в­ля­ю­чись від пря­мих пере­го­ворів на най­ви­що­му рів­ні, немож­ли­во. Посе­ред­ни­ки в Мінсь­ку сум­лін­но вико­на­ли свою місію, і їх мож­ли­во­сті вичер­пані. Їм спа­си­бі. Тепер спра­ва за пер­ши­ми осо­ба­ми дер­жа­ви.
На екра­нах кіно­те­ат­рів Украї­ни йде з успі­хом худож­ньо-доку­мен­таль­ний фільм “Кибор­ги”. У ньо­му чима­ло ціка­вих діа­ло­гів, які бага­то чого пояс­ню­ють об’єктивно, пра­виль­но, чим викли­ка­на неод­но­знач­на його оцін­ка з боку вла­ди. В одно­му з епізодів моло­дий боє­ць звер­нув­ся до коман­ди­ра: “25 років тому ви отри­ма­ли без вій­ни дер­жа­ва, в яко­му була еко­но­міка і все, що потріб­но для роз­вит­ку. І що з цьо­го вий­шло? “За від­по­відь мож­на прий­ня­ти сло­ва коман­ди­ра штур­мо­вої групи батальй­о­ну” Дон­бас “Тара­са Костан­чук:” Всі орга­ни вла­ди гри­зуть­ся між собою і об’єднуються, тіль­ки коли висту­па­ють про­ти сво­го наро­ду, пре­зи­ден­ту не довіряє 81%, уря­ду - 82%, Вер­хов­ній Раді - 87%! Не виклю­че­но, що ці показ­ни­ки занад­то при­кра­шені. Вла­да повин­на звіль­ни­ти міс­це для справж­ніх патріо­тів “.

Це гово­рить не ворог, що не най­ма­не­ць, не агент Крем­ля, а люди­на, кров’ю своєю і своїх побра­ти­мів довів свою прав­ду. Втім, нашій вла­ді воро­ги і не потріб­ні, вона сама собі ворог. Погод­жу­ю­чись з Костан­чук в прин­ци­пі, хотів би допов­ни­ти його сло­ва: крім доб­ле­сті, чес­но­сті та від­да­но­сті бать­ків­щині, патріо­ти повин­ні ще нав­чи­ти­ся управ­ля­ти еко­но­мікою, фінан­са­ми, мати досвід робо­ти в орга­нах регіо­наль­но­го управ­лін­ня та бага­то іншо­го. І вони є, їм потріб­но допо­мог­ти вий­ти з тіні, куди їх загна­ли пруд­кі, гор­ласті і брех­ливі крас­но­баи.

Наїв­но чека­ти, що у від­по­відь на виступ Костан­чук народ­ні депу­та­ти і чле­ни уря­ду доб­ро­віль­но пода­дуть у від­став­ку. Цьо­го не доче­ка­ти­ся. Зна­чить, за допо­мо­гою світо­вої гро­мадсь­ко­сті, лідерів ЄС потріб­но пере­ко­на­ти пре­зи­ден­та в необ­хід­но­сті роз­пу­сти­ти пар­ла­мент і на осінь при­зна­чи­ти поза­чер­го­ві вибо­ри. Іншо­го шля­ху збе­рег­ти дер­жа­ву немає. Я дале­ко не пер­ший, хто так думає. При­вид нових виборів бро­дить по кори­до­рах вла­ди, до них вже актив­но готу­ють­ся най­більш поін­фор­мо­вані.

Люди вони досвід­чені і пре­крас­но розу­мі­ють, що з їх рей­тин­га­ми потра­пи­ти на звич­ні міс­ця в будів­лі під купо­лом вель­ми про­бле­ма­тич­но. Тому мету­шать­ся нав­ко­ло локо­мо­ти­ва - більш ніж сум­нів­ною осо­би­сто­сті, споді­ва­ю­чись на його гор­бу в’їхати в пар­ла­мент. А що далі, зно­ву коалі­ції?

Скеп­тич­но став­лю­ся до будь-якої політич­ної коалі­ції. Це об’єднання не зара­ди загаль­ної висо­кої мети, це харак­тер­на озна­ка мар­гі­наль­но­сті, свід­чен­ня слаб­ко­сті, від­сут­но­сті силь­но­го політич­но­го цен­тру, здат­но­го запро­по­ну­ва­ти курс, який під­т­ри­мав би народ. Будь-яка коалі­ція - це не союз одно­дум­ців, а об’єднання за інте­ре­са­ми: ти - мені, я - тобі, а далі тютю­не­ць наріз­но.

Дале­ко за при­кла­дом ходи­ти не тре­ба - подивіть­ся на так зва­ну пар­ла­ментсь­ку біль­шість, що існує тіль­ки зав­дя­ки гру­бо­му пору­шен­ню регла­мен­ту і гід­но­го осу­ду лібе­раліз­му голо­ви. Коалі­ція - це спо­сіб досяг­нен­ня амо­раль­них цілей в інте­ре­сах олі­гар­хіч­но­го капіта­лу і прав­ля­чої верхів­ки, яка потре­бує послу­ги зако­но­дав­чих органів, це систе­ма, яка пород­жує хиб­ні яви­ща, такі як лобізм, кру­го­ва пору­ка, кор­по­ра­тив­на солі­дар­ність, голо­су­ван­ня паке­та­ми і най­го­лов­ні­ше - квот­ний прин­цип фор­му­ван­ня уря­ду.

До ого­ло­шен­ня достро­ко­вих виборів було б доціль­но пере­ко­на­ти депу­татів VIII скли­кан­ня прий­ня­ти закон про кон­цеп­ту­аль­ні змі­ни IV розді­лу Кон­сти­ту­ції, зро­бив­ши вибор­чу систе­му Украї­ни більш демо­кра­тич­ною і сучас­ної. Наро­ду набрид­ли облич­чя депу­татів, деся­ти­літ­тя­ми мель­ка­ють на екра­нах.

З цією метою вар­то було б …

Кон­сти­ту­цій­ний склад Вер­хов­ної Ради ско­ро­ти­ти з 450 до 150 народ­них депу­татів.
Тер­мін пов­но­ва­жень народ­но­го депу­та­та обме­жи­ти дво­ма скли­кан­ня­ми.
Змі­ни­ти тлу­ма­чен­ня ст. 80 про гаран­то­ва­ну недо­тор­кан­но­сті народ­но­го депу­та­та, перед­ба­ча­ю­чи його від­по­ві­даль­ність при ого­ло­ше­но­му підо­з­ру у вчи­нен­ні кри­мі­наль­но­го зло­чи­ну.
Від­мо­ви­ти­ся від про­ве­ден­ня виборів на мажо­ри­тар­них окру­гах.
Від­мо­ви­ти­ся від прак­ти­ки освіти вибор­чих бло­ків політич­них пар­тій.
Спис­ки кан­ди­датів від політич­них пар­тій повин­ні бути від­кри­ти­ми, і кожен з кан­ди­датів пови­нен прой­ти узгод­жен­ня на збо­рах вибор­ців за міс­цем про­жи­ван­ня і отри­ма­ти їх під­т­рим­ку.
Прохід­ний поріг для політич­них пар­тій пови­нен бути не мен­ше 20-25%.
Пре­зи­дент Украї­ни до Вер­хов­ної Ради вно­сить про­по­зи­цію щодо кан­ди­да­ту­ри прем’єр-міністра тіль­ки зі скла­ду пар­тії, яка пере­мог­ла на вибо­рах.
Політич­ні пар­тії, які не отри­ма­ли біль­шо­сті за під­сум­ка­ми виборів, утво­рю­ють опо­зи­цій­ний блок і не пре­тен­ду­ють на міс­ця в скла­ді органів вла­ди.
Викла­дене - тіль­ки доб­рі поба­жан­ня, моє розу­мін­ня ради­каль­них реформ зако­но­дав­чої вла­ди, здат­ної запро­по­ну­ва­ти сус­піль­ству прин­ци­по­во новий курс внут­ріш­ньої політи­ки дер­жа­ви. Упев­не­ний, що політи­ки, які висту­па­ють за збе­ре­жен­ня сою­зу “коня і верш­ни­ка”, кон­сер­ва­то­ри і кон­фор­мі­сти від­ки­ну­тий саму ідею посу­ну­ти їх з наси­дже­них міс­ць. Нехай заспо­ко­ять­ся, їм нічо­го не загро­жує.

Імо­вір­ність подіб­них пере­тво­рень неве­ли­ка: люди, осід­ла­ли вла­ду, змі­ни­ли марк­сівсь­кий алго­ритм “товар - гро­ші - товар” на куди більш амо­раль­ний “гро­ші - вла­да - гро­ші”, навряд чи доб­ро­віль­но від вла­ди від­мо­в­лять­ся. Зна­до­бить­ся вели­чезне напру­жен­ня всіх сил і волі гро­ма­дянсь­ко­го сус­піль­ства, щоб дове­сти, пере­ко­на­ти, захо­пи­ти, подо­ла­ти інер­цію і напра­ви­ти хід роз­вит­ку краї­ни в потрібне рус­ло. Сьо­год­ні в кро­ві і муках народ­жуєть­ся май­бут­нє нашої краї­ни, вирі­шуєть­ся доля наших нащад­ків, а це понад усе. У цьо­му свя­щен­ний обов’язок і покли­кан­ня патріо­тів. Я з тими, кому випа­ло запо­біг­ти ката­стро­фі дер­жа­ви, збе­рег­ти його ціліс­ність і гід­ність, і тіль­ки в разі успі­ху ми змо­же­мо з чистою совістю ска­за­ти: “Сла­ва Україні!” - і з гор­дістю почу­ти у від­по­відь: “Геро­ям сла­ва!”

Дже­ре­ло