Scopus замість науки: чи потрібно це Україні?

Scopus замість науки: чи потрібно це Україні?

Нау­ко­вим уста­но­вам дору­чи­ли тер­мі­но­во від­ре­а­гу­ва­ти на нові вимо­ги МОН до пуб­ліка­ції резуль­татів нау­ко­вої діяль­но­сті, що викли­ка­ло хви­лю обу­рен­ня серед уче­них, які близь­кі до чер­го­вої пораз­ки у про­ти­сто­ян­ні з бюро­кра­тич­ним мон­стром. Резуль­та­ти ймо­вір­но­го впро­ва­д­жен­ня цьо­го нака­зу мати­муть ката­стро­фіч­ні наслід­ки і для нау­ки, і для дер­жа­ви в ціло­му. Вчені споді­ва­ють­ся на широ­кий діа­лог та про­по­ну­ють своє бачен­ня ситу­а­ції, яку спри­чи­няє чинов­ни­ць­ка іні­ціа­ти­ва.
Йдеть­ся про запро­по­но­ва­ний Міністер­ством освіти і нау­ки Украї­ни для гро­мадсь­ко­го обго­во­рен­ня про­ект нака­зу «Про затвер­джен­ня змін до нака­зу Міністер­ства освіти і нау­ки Украї­ни від 17 жовтня 2012 року № 1112 «Про опуб­ліку­ван­ня резуль­татів дисер­та­цій на здо­бут­тя нау­ко­вих сту­пе­нів док­то­ра і кан­ди­да­та наук».

По-пер­ше, щодо прин­ци­пів оці­ню­ван­ня нау­ко­вої діяль­но­сті. Систе­ма при­суд­жен­ня нау­ко­вих сту­пе­нів спря­мо­ва­на на оці­ню­ван­ня внеску, здійс­не­но­го вче­ним у роз­роб­лен­ня нау­ко­вих про­блем, роз­ши­рен­ня знань. Непри­пу­сти­ме змі­шу­ван­ня понять «нау­ко­ве дослід­жен­ня», «резуль­та­ти нау­ко­во­го дослід­жен­ня» та «пре­зен­та­ція резуль­татів нау­ко­во­го дослід­жен­ня», «поши­рен­ня відо­мо­стей про резуль­та­ти нау­ко­во­го дослід­жен­ня». Нау­ко­ві сту­пе­ні при­суд­жу­ють­ся за резуль­та­та­ми оцін­ки нау­ко­во­го дослід­жен­ня та його резуль­татів. Вимо­ги щодо опри­люд­нен­ня резуль­татів нау­ко­во­го дослід­жен­ня можуть вва­жа­ти­ся обґрун­то­ва­ни­ми і мають бути спря­мо­вані на ознай­ом­лен­ня нау­ко­во­го спів­то­ва­ри­ства з цими резуль­та­та­ми — з метою їх оці­ню­ван­ня. Тому виправ­да­ний кон­троль за пуб­ліка­цією в мере­жі Інтер­нет дисер­та­цій та авто­ре­фе­ратів дисер­та­цій, а також доцільне існу­ван­ня єди­но­го елек­трон­но­го ресур­су (поряд із ресур­са­ми спец­рад), де ці тек­сти було б роз­мі­ще­но разом із від­по­від­ним пошу­ко­вим апа­ра­том.

Вимо­ги щодо спис­ку нау­ко­вих жур­налів, де можуть бути опуб­лі­ко­вані резуль­та­ти дослід­жен­ня, щодо зарубіж­них пуб­ліка­цій і пуб­ліка­цій у жур­на­лах, що вклю­че­но до тієї чи іншої нау­ко­мет­рич­ної бази, є вза­галі неприй­нят­ни­ми через свій фор­маль­ний харак­тер, вони не можуть слу­гу­ва­ти інстру­мен­том оцін­ки резуль­татів нау­ко­во­го дослід­жен­ня.

Наяв­ність фор­маль­них кри­теріїв оці­ню­ван­ня нау­ков­ця, одним із яких є чіт­ко визна­чені міс­це і кіль­кість пуб­ліка­цій резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень, знач­ною мірою замі­щує якіс­ну оцін­ку, що має здійс­ню­ва­ти­ся екс­пер­та­ми й нау­ко­вим спів­то­ва­ри­ст­вом зага­лом, пле­кає безвід­по­ві­даль­ність екс­пер­тів, іміта­цію та шахрай­ство у нау­ко­во-видав­ни­чій сфері, зрос­тан­ня коруп­ції у про­цесі ате­ста­ції нау­ко­вих кад­рів.

Вимо­ги щодо наяв­но­сті закор­дон­них пуб­ліка­цій і пуб­ліка­цій у жур­на­лах, що вхо­дять до нау­ко­мет­рич­них баз Scopus і Web of Science, є фор­мою част­ко­во­го пере­кла­дан­ня дер­жа­вою і нау­ко­вим спів­то­ва­ри­ст­вом від­по­ві­даль­но­сті за оці­ню­ван­ня резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень на транс­на­ціо­наль­ні біз­нес-кор­по­ра­ції й ство­рені при них екс­перт­ні струк­ту­ри та зарубіж­ні редак­цій­ні ради, що є ало­гіч­ним і про­ти­прав­ним, пору­шує ціліс­ність самої систе­ми віт­чиз­ня­ної ате­ста­ції нау­ко­вих кад­рів, перед­ба­чає визнан­ня неспро­мож­но­сті дер­жав­но­го управ­лін­ня в Україні, при­ни­жує дер­жа­ву і сус­піль­ство.

Огульне невизнан­ня з боку МОН Украї­ни квалі­фіка­ції українсь­ких нау­ков­ців, які є голов­ни­ми редак­то­ра­ми та чле­на­ми ред­ко­ле­гій нау­ко­вих жур­налів, що не вклю­чені до зга­да­них нау­ко­мет­рич­них баз (у багатьох нау­ках в Україні немає жод­но­го тако­го жур­на­лу), ста­вить під сум­нів їх ню здат­ність адек­ват­но оці­ню­ва­ти нау­ко­ві дослід­жен­ня вза­галі, бути від­по­ві­даль­ни­ми і ком­пе­тент­ни­ми чле­на­ми спе­ціалі­зо­ва­них уче­них рад, а отже — є абсурд­ним і акту­алі­зує питан­ня щодо доціль­но­сті існу­ван­ня українсь­кої систе­ми оці­ню­ван­ня нау­ко­вих дослід­жень вза­галі.

Доб­рі наміри і висо­кі цілі щодо інте­гра­ції українсь­кої нау­ки до світо­во­го нау­ко­во­го про­сто­ру, а також підви­щен­ня рей­тин­гів українсь­ких вишів не мають жод­но­го без­по­се­ред­ньо­го сто­сун­ку до систе­ми оці­ню­ван­ня нау­ко­вих дослід­жень і ате­ста­ції нау­ко­вих кад­рів, не можуть дося­га­ти­ся за раху­нок вста­нов­лен­ня нор­ма­тив­них вимог щодо оцін­ки резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень.

По-дру­ге, щодо юри­дич­них аспек­тів вико­ри­стан­ня зарубіж­них пуб­ліка­цій та пуб­ліка­цій у нау­ко­мет­рич­них базах для оцін­ки резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень. Низ­ка нор­ма­тив­но-пра­во­вих актів Украї­ни, що регу­лю­ють питан­ня ате­ста­ції нау­ко­вих кад­рів, такі, як нака­зи Міністер­ства освіти і нау­ки № 1112 від 17 жовтня 2012 р., № 13 від 14 січ­ня 2016 р., № 174 від 6 люто­го 2017 р., № 32 від 15 січ­ня 2018 р. та ін., а також опри­люд­не­ний на сай­ті МОН Украї­ни 27 квіт­ня 2018 р. про­ект нака­зу МОН Украї­ни «Про затвер­джен­ня змін до нака­зу Міністер­ства освіти і нау­ки Украї­ни від 17.10.2012 р. № 1112» пору­шу­ють низ­ку норм Кон­сти­ту­ції та законів Украї­ни, між­на­род­но-пра­во­вих актів, рати­фі­ко­ва­них Украї­ною.

Йдеть­ся про пося­ган­ня на фун­да­мен­таль­ні ака­де­міч­ні сво­бо­ди. Так, згід­но із части­ною пер­шою ст. 54 Кон­сти­ту­ції Украї­ни гро­ма­дя­нам гаран­туєть­ся сво­бо­да літе­ра­тур­ної, худож­ньої, нау­ко­вої і тех­ніч­ної твор­чо­сті, захист інте­лек­ту­аль­ної влас­но­сті, їхніх авторсь­ких прав, мораль­них і матеріаль­них інте­ресів, що вини­ка­ють у зв’язку з різ­ни­ми вида­ми інте­лек­ту­аль­ної діяль­но­сті. Ст. 46 Зако­ну Украї­ни «Про нау­ко­ву і нау­ко­во-тех­ніч­ну діяль­ність» гаран­тує сво­бо­ду поши­рен­ня інфор­ма­ції та сво­бо­ду нау­ко­вої твор­чо­сті. Ці сво­бо­ди захи­ща­ють­ся ст. 10 Кон­вен­ції про захист прав люди­ни і осно­во­по­лож­них сво­бод і ст. 19, 27 Загаль­ної декла­ра­ції прав люди­ни. Зва­жа­ю­чи на євроін­те­гра­цій­ні пра­г­нен­ня Украї­ни, дода­мо, що згід­но з Хар­тією для вче­них Євро­пейсь­ко­го Сою­зу (п. 1.1) нау­ков­цям має бути гаран­то­ва­но «сво­бо­ду дум­ки і вис­лов­лю­ван­ня, сво­бо­ду визна­чен­ня мето­дів вирі­шен­ня про­блем». На цьо­му наго­ло­шуєть­ся і в доку­мен­ті «Ака­де­міч­на сво­бо­да під тис­ком», під­го­тов­ле­но­му в 2017 р. Норвезь­кою асо­ціа­цією вче­них.

Окрім того, зга­дані акти і про­ек­ти актів МОН Украї­ни пору­шу­ють (у низ­ці наук від­сут­ні українсь­кі періо­дич­ні видан­ня, вклю­чені до нау­ко­мет­рич­них баз Scopus і Web of Science) ст. 10 Кон­сти­ту­ції Украї­ни, згід­но з якою дер­жав­ною мовою в Україні є українсь­ка мова, дер­жа­ва забез­пе­чує все­біч­ний роз­ви­ток і функ­ціо­ну­ван­ня українсь­кої мови в усіх сфе­рах сус­піль­но­го жит­тя на всій тери­торії Украї­ни.

Зга­дані акти і про­ек­ти актів МОН Украї­ни пору­шу­ють анти­мо­но­польне зако­но­дав­ство Украї­ни. Надан­ня на під­за­кон­но­му чи відо­м­чо­му рів­ні будь-яких юри­дич­них при­вілеїв певним закор­дон­ним нау­ко­мет­рич­ним базам під­па­дає під визна­чен­ня анти­кон­ку­рент­них дій органів вла­ди, органів міс­це­во­го само­в­ря­ду­ван­ня, органів адміністра­тив­но-гос­по­дарсь­ко­го управ­лін­ня та кон­тро­лю, що надаєть­ся ст. 15 Зако­ну Украї­ни «Про захист еко­но­міч­ної кон­ку­рен­ції», при­зво­дить або може при­зве­сти до недо­пу­щен­ня, усу­нен­ня, обме­жен­ня чи спо­тво­рен­ня кон­ку­рен­ції.

Зга­да­ни­ми акта­ми МОН Украї­ни вихо­дить за межі своєї ком­пе­тен­ції. Від­по­від­но до ст. 28 Зако­ну Украї­ни «Про нау­ко­ву і нау­ко­во-тех­ніч­ну діяль­ність» при­суд­жен­ня нау­ко­вих сту­пе­нів та при­своєн­ня вче­них звань є дер­жав­ним визнан­ням рів­ня квалі­фіка­ції вче­но­го та здійс­ню­ють­ся згід­но з Зако­ном Украї­ни «Про вищу освіту».

Від­по­від­но до части­ни шостої ст. 5 Зако­ну Украї­ни «Про вищу освіту» док­тор філо­со­фії — це освіт­ній і вод­но­час пер­ший нау­ко­вий сту­пінь, що здо­бу­ваєть­ся на третьо­му рів­ні вищої освіти на осно­ві сту­пе­ня магіст­ра. Сту­пінь док­то­ра філо­со­фії при­суд­жуєть­ся спе­ціалі­зо­ва­ною вче­ною радою закла­ду вищої освіти або нау­ко­вої уста­но­ви в резуль­таті успіш­но­го вико­нан­ня здо­бу­ва­чем вищої освіти від­по­від­ної освіт­ньо-нау­ко­вої про­гра­ми та пуб­ліч­но­го захи­сту дисер­та­ції у спе­ціалі­зо­ваній вченій раді.

Згід­но з части­ною сьо­мою ст. 5 Зако­ну Украї­ни «Про вищу освіту» док­тор наук — це дру­гий нау­ко­вий сту­пінь, що здо­бу­ваєть­ся осо­бою на нау­ко­во­му рів­ні вищої освіти на осно­ві сту­пе­ня док­то­ра філо­со­фії і перед­ба­чає набут­тя най­ви­щих ком­пе­тент­но­стей у галузі роз­роб­лен­ня і впро­ва­д­жен­ня мето­до­ло­гії дослід­ни­ць­кої робо­ти, про­ве­ден­ня ори­гі­наль­них дослід­жень, отри­ман­ня нау­ко­вих резуль­татів, які забез­пе­чу­ють розв’язання важ­ли­вої тео­ре­тич­ної або при­клад­ної про­бле­ми, мають загаль­но­на­ціо­нальне або світо­ве зна­чен­ня та опуб­лі­ко­вані в нау­ко­вих видан­нях. При цьо­му від­по­від­но до пунк­ту 18 части­ни пер­шої ст. 1 Зако­ну Украї­ни «Про нау­ко­ву і нау­ко­во-тех­ніч­ну діяль­ність» під «нау­ко­вим видан­ням» слід розу­міти твір (уза­галь­ню­ю­ча нау­ко­ва пра­ця, моно­гра­фія, збір­ник нау­ко­вих пра­ць, збір­ник доку­мен­тів і матеріалів, тези та матеріа­ли нау­ко­вих кон­фе­рен­цій, авто­ре­фе­рат дисер­та­ції, пре­принт, слов­ник, енцик­ло­пе­дія, нау­ко­вий довід­ник або покаж­чик, нау­ко­ве періо­дичне видан­ня тощо) нау­ко­во­го харак­те­ру, що прой­шов про­це­ду­ру нау­ко­во­го рецен­зу­ван­ня та затвер­джен­ня до дру­ку вче­ною (нау­ко­вою, нау­ко­во-тех­ніч­ною, тех­ніч­ною) радою нау­ко­вої уста­но­ви або вищо­го нав­чаль­но­го закла­ду, редак­цій­но-видав­ни­че опра­ц­ю­ван­ня, виго­тов­ле­ний шля­хом дру­ку­ван­ня, тис­нен­ня або в інший спо­сіб, містить інфор­ма­цію про резуль­та­ти нау­ко­вої, нау­ко­во-тех­ніч­ної, нау­ко­во-педа­го­гіч­ної, нау­ко­во-органі­за­цій­ної діяль­но­сті, тео­ре­тич­них чи екс­пе­ри­мен­таль­них дослід­жень (нау­ко­во-дослідне видан­ня); під­го­тов­лені нау­ков­ця­ми до пуб­ліка­ції тек­сти пам’яток куль­ту­ри, істо­рич­них доку­мен­тів чи літе­ра­тур­них текстів (архео­гра­фічне або дже­ре­лозна­вче видан­ня); нау­ко­во систе­ма­ти­зо­вані дані чи матеріа­ли, що відо­бра­жа­ють історію нау­ки та сучас­ний стан нау­ко­во­го знан­ня (нау­ко­во-довід­ко­ве або нау­ко­во-інфор­ма­ційне видан­ня), при­зна­чені для поши­рен­ня, що від­по­ві­да­ють вимо­гам націо­наль­них стан­дар­тів, інших нор­ма­тив­них доку­мен­тів з питань видав­ни­чо­го оформ­лен­ня, полі­гра­фіч­но­го і тех­ніч­но­го вико­нан­ня.

Сту­пінь док­то­ра наук при­суд­жуєть­ся спе­ціалі­зо­ва­ною вче­ною радою закла­ду вищої освіти чи нау­ко­вої уста­но­ви за резуль­та­та­ми пуб­ліч­но­го захи­сту нау­ко­вих досяг­нень у вигляді дисер­та­ції або опуб­лі­ко­ва­ної моно­гра­фії, або за сукуп­ністю ста­тей, опуб­лі­ко­ва­них у віт­чиз­ня­них і між­на­род­них рецен­зо­ва­них фахо­вих видан­нях, перелік яких затвер­джуєть­ся цен­траль­ним орга­ном вико­нав­чої вла­ди у сфері освіти і нау­ки.

Тож кри­терія­ми при­суд­жен­ня нау­ко­во­го сту­пе­ня док­то­ра філо­со­фії є: 1) успішне вико­нан­ня здо­бу­ва­чем вищої освіти від­по­від­ної освіт­ньо-нау­ко­вої про­гра­ми; 2) пуб­ліч­ний захист дисер­та­ції у спе­ціалі­зо­ваній вченій раді. Кри­терієм при­суд­жен­ня нау­ко­во­го сту­пе­ня док­то­ра наук є наяв­ність знач­них нау­ко­вих резуль­татів, які опуб­лі­ко­вані в нау­ко­вих видан­нях і які пуб­ліч­но захи­ща­ють­ся у спе­ціалі­зо­ваній вченій раді у вигляді дисер­та­ції або опуб­лі­ко­ва­ної моно­гра­фії, або за сукуп­ністю ста­тей, опуб­лі­ко­ва­них у віт­чиз­ня­них і між­на­род­них рецен­зо­ва­них фахо­вих видан­нях, перелік яких затвер­джуєть­ся цен­траль­ним орга­ном вико­нав­чої вла­ди у сфері освіти і нау­ки.

Тоб­то чин­ні зако­ни Украї­ни не містять яки­хось вимог до опуб­ліку­ван­ня резуль­татів дисер­та­цій, за винят­ком ситу­а­ції, коли при­суд­жен­ня нау­ко­во­го сту­пе­ня док­то­ра наук від­бу­ваєть­ся за сукуп­ністю ста­тей, які, в тако­му разі, повин­ні бути опуб­лі­ко­вані у віт­чиз­ня­них і між­на­род­них рецен­зо­ва­них фахо­вих видан­нях, перелік яких затвер­джуєть­ся МОН. Жод­ни­ми інши­ми пов­но­ва­жен­ня­ми щодо визна­чен­ня видань для опуб­ліку­ван­ня резуль­татів дисер­та­ції та рей­тин­гу­ван­ня цих видань закон МОН не наді­ляє. Про це додат­ко­во свід­чить аналіз ст. 13 Зако­ну Украї­ни «Про вищу освіту», яка визна­чає пов­но­ва­жен­ня цен­траль­но­го орга­ну вико­нав­чої вла­ди у сфері освіти і нау­ки, інших органів, до сфе­ри управ­лін­ня яких нале­жать закла­ди вищої освіти.

Вимо­ги до опуб­лі­ко­ва­них пра­ць, які відо­бра­жа­ють основ­ні нау­ко­ві резуль­та­ти дисер­та­ції, містить п. 12 поки що чин­но­го Поряд­ку при­суд­жен­ня нау­ко­вих сту­пе­нів, затвер­дже­но­го Поста­но­вою Кабі­не­ту Міністрів Украї­ни від 24.07.2013 р. № 567. Від­по­від­но до цьо­го пунк­ту МОН: 1) затвер­джує Перелік нау­ко­вих фахо­вих видань Украї­ни; 2) визна­чає міні­маль­ну кіль­кість та обсяг пуб­ліка­цій, які роз­кри­ва­ють основ­ний зміст дисер­та­цій.

Щодо засто­су­ван­ня МОН кате­горії видав­ництв за кла­си­фіка­цією SENSE, то п. 17 части­ни пер­шої ст. 1 Зако­ну Украї­ни «Про нау­ко­ву і нау­ко­во-тех­ніч­ну діяль­ність» містить визна­чен­ня нау­ко­во­го видав­ництва. Нау­ко­ве видав­ниц­тво — це видав­ниц­тво — юри­дич­на осо­ба, основ­ним видом діяль­но­сті якої є видав­ни­ча діяль­ність, спря­мо­ва­на на висвіт­лен­ня резуль­татів нау­ко­вої, нау­ко­во-тех­ніч­ної, нау­ко­во-педа­го­гіч­ної, нау­ко­во-органі­за­цій­ної діяль­но­сті, опри­люд­нен­ня нау­ко­вих резуль­татів, пред­став­лен­ня нау­ко­вої (нау­ко­во-тех­ніч­ної) про­дук­ції, а також дослід­жень у галузі тео­рії та мето­ди­ки нау­ко­во-видав­ни­чої спра­ви. Жод­них вимог до рей­тин­гу­ван­ня нау­ко­вих видань чи нау­ко­вих видав­ництв закон не містить.

Наказ МОН від 17.10.2012 р. № 1112 «Про опуб­ліку­ван­ня резуль­татів дисер­та­цій на здо­бут­тя нау­ко­вих сту­пе­нів док­то­ра і кан­ди­да­та наук» було вида­но від­по­від­но до вимог п. 14 Поряд­ку при­суд­жен­ня нау­ко­вих сту­пе­нів і при­своєн­ня вче­но­го зван­ня стар­шо­го нау­ко­во­го спів­робіт­ни­ка, затвер­дже­но­го Поста­но­вою Кабі­не­ту Міністрів Украї­ни від 07.03.2007 р. № 423, яка, в свою чер­гу, була прий­ня­та на вико­нан­ня вимог ст. 20 чин­но­го на той час Зако­ну Украї­ни «Про нау­ко­ву і тех­ніч­ну діяль­ність» 1992 р. у редак­ції зако­ну № 284-XIV від 01.12.98 р.

Поста­но­ва Кабі­не­ту Міністрів Украї­ни від 07.03.2007 р. № 423 втра­ти­ла чин­ність від­по­від­но до Поста­но­ви Кабі­не­ту Міністрів Украї­ни від 24.07.2013 р. № 567. Згід­но з ч. 2 Розді­лу VI При­кін­цеві та пере­хід­ні поло­жен­ня чин­но­го на сьо­год­ні Зако­ну Украї­ни «Про нау­ко­ву і нау­ко­во-тех­ніч­ну діяль­ність» Закон Украї­ни «Про нау­ко­ву і нау­ко­во-тех­ніч­ну діяль­ність» 1992 р. із наступ­ни­ми змі­на­ми також втра­тив чин­ність.

Чин­ні на сьо­год­ні зако­ни в галузі нау­ко­вої та освіт­ньої діяль­но­сті не нада­ють пов­но­ва­жень ні КМ Украї­ни щодо визна­чен­ня поряд­ку при­суд­жен­ня нау­ко­вих сту­пе­нів (за винят­ком визна­чен­ня поряд­ку здо­бут­тя освіт­ньо-твор­чо­го сту­пе­ня док­то­ра мистецтва на під­ставі вимог абза­цу п’ятого части­ни шостої ст. 5 Зако­ну Украї­ни «Про вищу освіту»), ні МОН щодо вста­нов­лен­ня вимог до опуб­ліку­ван­ня резуль­татів дисер­та­цій.

З огля­ду на зазна­чене, вису­ван­ня вимог до опуб­ліку­ван­ня резуль­татів дисер­та­цій на здо­бут­тя нау­ко­вих сту­пе­нів та їх оці­ню­ван­ня, а також рей­тин­гу­ван­ня видав­ництв не є ком­пе­тен­цією МОН Украї­ни, є пору­шен­ням вимог ст. 19 Кон­сти­ту­ції Украї­ни, від­по­від­но до якої орга­ни дер­жав­ної вла­ди та орга­ни міс­це­во­го само­в­ря­ду­ван­ня, їх поса­до­ві осо­би зобов’язані дія­ти лише на під­ставі, в межах пов­но­ва­жень та у спо­сіб, що перед­ба­чені Кон­сти­ту­цією та зако­на­ми Украї­ни. Це, зокре­ма, відо­бра­же­но в Ухвалі Київсь­ко­го апе­ля­цій­но­го адміністра­тив­но­го суду від 22.11.2016 р. у справі № 826/​11279/​16. Видан­ня МОН Украї­ни піс­ля цієї ухва­ли нор­ма­тив­но-пра­во­вих актів, що й надалі пору­шу­ють ті самі поло­жен­ня законів Украї­ни, не є про­дук­тив­ним.

По-третє, щодо загаль­ної валід­но­сті вимо­ги щодо зарубіж­них пуб­ліка­цій та пуб­ліка­цій у жур­на­лах, вклю­че­них до нау­ко­мет­рич­них баз. Наяв­ність чи від­сут­ність таких пуб­ліка­цій є нена­дій­ним і фор­маль­ним показ­ни­ком, що має лише інфор­ма­ційне зна­чен­ня, не пови­нен мати нор­ма­тив­но­го харак­те­ру. Згід­но з оцін­кою трьох над­зви­чай­но авто­ри­тет­них зарубіж­них ака­де­мій наук — Ака­де­мії наук Фран­ції, Німе­ць­кої ака­де­мії при­род­ни­чих наук («Лео­поль­ді­на»), Королівсь­кої ака­де­мії наук Вели­кої Бри­танії (спіль­на заява від 27.10.2017 р.), наяв­ність пуб­ліка­цій у жур­на­лах, що вклю­че­но до нау­ко­мет­рич­них баз, не може роз­гля­да­ти­ся як один із основ­них інстру­мен­тів оці­ню­ван­ня резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень; покла­дан­ня на цей показ­ник «веде до повер­хо­вих, занад­то спро­ще­них і нена­дій­них мето­дів оці­ню­ван­ня». У своїх дослід­жен­нях польсь­кі вчені також аргу­мен­то­ва­но дово­дять, що бага­то­ви­мір­на оцін­ка міс­це­вих жур­налів не повин­на спи­ра­ти­ся лише на біб­ліо­мет­рич­ні показ­ни­ки, зас­но­вані на Web of Science або Scopus.

Вимо­га щодо таких пуб­ліка­цій веде до дис­кри­мі­на­ції і при­гні­чен­ня нау­ко­вих дослід­жень унікаль­них і рід­кіс­них про­бле­ма­тик, висо­ко­но­ва­цій­них і нема­со­вих напря­мів дослід­жень — через від­сут­ність у визна­че­них нау­ко­мет­рич­них базах спе­ціалі­зо­ва­них жур­налів, сприй­нят­тя ред­ко­ле­гія­ми жур­налів більш загаль­но­го про­фі­лю таких пуб­ліка­цій як вузь­ко­те­ма­тич­них чи брак екс­пер­тів, здат­них оці­ни­ти їх рівень (на це також вка­зуєть­ся у заяві трьох ака­де­мій наук).

Обрані МОН Украї­ни нау­ко­мет­рич­ні бази не є ані повни­ми, ані пред­став­ни­ць­ки­ми, ані зас­но­ва­ни­ми на суто якіс­них кри­теріях.

Пози­ція керів­ництва МОН Украї­ни щодо того, що «якщо вче­ний не пуб­лікуєть­ся у визна­них нау­ко­вих видан­нях, зокре­ма вклю­че­них до нау­ко­мет­рич­них баз Scopus або Web of Science, його де-факто немає в між­на­род­ній ака­де­міч­ній спіль­но­ті» (В. Ковту­не­ць), є неви­прав­да­ним уза­галь­нен­ням. Напри­клад, у сфе­рах юри­дич­них та мате­ма­тич­них наук біль­шість авто­ри­тет­них зарубіж­них жур­налів до цих баз не вхо­дять, зокре­ма через від­сут­ність від­по­від­но­го бажан­ня. Фор­му­ван­ня Scopus та Web of Science від­бу­ваєть­ся згід­но із заяв­ка­ми ред­ко­ле­гій жур­налів та їх роз­гля­дом екс­перт­ни­ми струк­ту­ра­ми цих нау­ко­мет­рич­них баз, а не від­по­від­но до яки­хось загаль­но­світо­вих рей­тин­гів. Тому ці комер­цій­ні бази не є і не можуть ста­ти пред­став­ни­ць­ки­ми. Окрім того, низ­ка захід­них жур­налів та збір­ни­ків, вклю­че­них до цих нау­ко­мет­рич­них баз, опи­ня­ла­ся в цен­трі скан­далів через свою низь­ку якість, махі­на­ції з імпакт-фак­то­ром, лобі­ю­ван­ня інте­ресів біз­не­су, що вка­зує на недос­ко­налість кри­теріїв їх від­бо­ру. Сту­пінь визнан­ня вче­но­го в кон­крет­ній галузі знань визна­чаєть­ся його коле­га­ми по всьо­му світу, а пуб­ліка­ції у спе­ціалі­зо­ва­них (часто — вузь­ко­спе­ціалі­зо­ва­них) жур­на­лах є части­ною про­це­су визнан­ня — неза­леж­но від вклю­чен­ня від­по­від­них жур­налів до визна­че­них МОН нау­ко­мет­рич­них баз.

Покла­дан­ня Украї­ною в особі МОН окре­мих пов­но­ва­жень щодо оцін­ки нау­ко­вої діяль­но­сті на нау­ко­мет­рич­ні бази має й аспект мораль­ної від­по­ві­даль­но­сті. Під­хо­ди, що вико­ри­сто­ву­ють­ся кор­по­ра­ція­ми — влас­ни­ка­ми зга­да­них нау­ко­мет­рич­них баз, викли­ка­ють масо­ве неприй­нят­тя з боку нау­ко­во­го спів­то­ва­ри­ства і харак­те­ри­зу­ють­ся як пороч­ні біз­нес-прак­ти­ки, що ведуть до моно­полі­за­ції знань. Лобістсь­кі зусил­ля таких кор­по­ра­цій спря­мо­ву­ють­ся навіть на змі­ну зако­но­дав­ства США з метою обме­жен­ня загаль­но­го досту­пу до резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень і від­по­від­но­го одер­жан­ня над­при­бут­ків. Напів­мо­но­польне ста­но­ви­ще таких баз веде до істот­но­го зави­щен­ня вар­то­сті досту­пу до нау­ко­вих знань з одно­час­ною безоплат­ною екс­плу­а­та­цією авторів і видав­ців жур­налів. При­кла­дом неприй­нят­тя всьо­го цьо­го є іні­ціа­ти­ва «The cost of knowledge», що мані­фе­сту­ва­ла від­мо­ву май­же 17 тисяч уче­них-мате­ма­ти­ків із різ­них країн від спів­пра­ці з жур­на­ла­ми, вклю­че­ни­ми до бази Scopus.

Нау­ко­мет­рич­ні бази Scopus та Web of Science є відо­бра­жен­ням і вод­но­час чин­ни­ком англо­мов­но­го домі­ну­ван­ня і дена­ціо­налі­за­ції в нау­ко­вій сфері. Жах­ли­ва дис­про­пор­ція вияв­ляєть­ся в тому, що із 27 тисяч жур­налів у базі Web of Science 18 тисяч вида­ють­ся англійсь­кою мовою і лише 9 тисяч — інши­ми: фран­цузь­кою (3500), німе­ць­кою (2700), іспансь­кою (2300), китайсь­кою (1400). Отже, дві тре­ти­ни всіх жур­налів у цій базі англо­мов­ні й лише лічені жур­на­ли вида­ють­ся інши­ми, окрім зга­да­них п’яти, мова­ми. І, як зазна­ча­ють М. Дж. Кур­ри і Т. Ліл­ліз у стат­ті «Загро­зи англійсь­кої як lingua franca жур­налів», біль­шість із неан­гло­мов­них жур­налів мають у базі низь­кий ранг.

Зга­дані нау­ко­мет­рич­ні бази насам­пе­ред орієн­то­вані на при­род­ни­чі та тех­ніч­ні нау­ки. Пред­став­лен­ня у них жур­налів соціо­гу­манітар­ної про­бле­ма­ти­ки абсо­лют­но не від­по­ві­дає загаль­но­му співвід­но­шен­ню нау­ко­вих періо­дич­них видань у світі, не вра­хо­вує цілих галу­зей нау­ко­вих знань — і це ніяк не зас­но­ва­но на якіс­но­му кри­терії. Одна з при­чин цьо­го — спе­ци­фіка соціо­гу­манітар­но­го знан­ня, яке в багатьох випад­ках не є пов­ною мірою інтер­на­ціо­налі­зо­ва­ним, а нав­па­ки — має чіт­ку і без­умов­ну націо­наль­ну і часом навіть локаль­ну прив’язку, так само локаль­ною є і части­на від­по­від­них нау­ко­вих видань. Ця від­мін­ність від при­род­ни­чо­го і тех­ніч­но­го знан­ня виз­наєть­ся вже понад два століт­тя й особ­ли­во вираз­но — в доку­мен­тах ЮНЕСКО. І також ця спе­ци­фіка вияв­ляєть­ся у біль­шій ролі у вті­лен­ні резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень моно­гра­фій, енцик­ло­пе­дій, комен­то­ва­них видань пер­шод­же­рел, інших видань, а не ста­тей у нау­ко­вих жур­на­лах. Тому питан­ня щодо вклю­чен­ня того чи іншо­го жур­на­лу до зга­да­них нау­ко­мет­рич­них баз аж ніяк не може бути кри­терієм оцін­ки у соціо­гу­манітар­них нау­ках.

Незро­зу­мі­ло, за яки­ми кри­терія­ми в осно­ву про­ек­ту було відібра­но лише Web of Science та Scopus. Чому роз­роб­ни­ка­ми про­ек­ту проі­г­но­ро­ва­но такі бази даних, як Astrophysics Data, System, PubMed, MathSciNet, zbMATH, Chemical Abstracts, Springer, Agrisа або GeoRef, РИНЦ, Google Scholar, Index Copernicus тощо. Які кри­терії засто­со­ву­ва­лись? Чому не відо­бра­же­но віт­чиз­ня­ну базу «Україніка нау­ко­ва»? Чому не засто­со­ва­но баз даних із від­по­від­них галу­зей нау­ки, як, напри­клад, MEDILINE чи Index Medicus (біо­ло­гія та меди­ци­на), ArXiv (мате­ма­ти­ка), RePEc (еко­но­міка) тощо?

У зга­да­них актах МОН Украї­ни не роз­гля­да­ють­ся ризи­ки мож­ли­во­сті існу­ван­ня «хижа­ць­ких» видань (жур­налів, які нама­га­ють­ся нажи­ти­ся на «стат­тях у Scopus та WoS» і вико­ри­сто­ву­ють шпаль­ти видань не для нау­ко­вої комуніка­ції, а винят­ко­во для заробіт­ку за іміта­цію рецен­зо­ва­ної стат­ті) — так зва­ний спи­сок Дже­фрі Біл­ла (Beall’s List). При цьо­му, як відо­мо, Scopus про­во­дить перевір­ку видань і вида­ляє видан­ня-поруш­ни­ків зі своєї бази. Однак усі проін­дек­со­вані доку­мен­ти наза­вжди зали­ша­ють­ся у Scopus.

Про­ект ново­го нака­зу МОН не вста­нов­лює від­по­ві­даль­но­го за перевір­ку дотри­ман­ня здо­бу­ва­чем вимог про­ек­ту до опуб­ліку­ван­ня нау­ко­вих пра­ць. І якщо перевір­ка в Scopus не викли­кає особ­ли­вих труд­но­щів (через без­плат­ність досту­пу до цієї бази), то пов­ний доступ до Web of Science, у тому числі до квар­ти­лів баз, є плат­ним. Напри­клад, Міністер­ство нау­ки і вищої освіти Рес­пуб­ліки Польща само­стій­но видає та викла­дає у від­кри­тий доступ влас­ний спи­сок періо­дич­них видань на осно­ві Web of Science та надає їм від­по­від­ні бали.

Роз­роб­ни­ки про­ек­ту нака­зу МОН про­по­ну­ють визна­ча­ти квар­ти­лі бази Scopus за спис­ком Scimago. При цьо­му ста­ном на сьо­год­ні на офі­цій­но­му сай­ті Scopus доступ­ний лише спи­сок Scimago за 2016 рік. На від­мі­ну від ньо­го Scopus title list онов­люєть­ся регу­ляр­но, але квар­ти­лів він не містить. За якою мето­ди­кою в тако­му разі слід роз­ра­хо­ву­ва­ти акту­аль­ні квар­ти­лі?

Щодо засто­су­ван­ня SENSE для рей­тин­гу­ван­ня видав­ництв. SENSE — це іні­ціа­ти­ва нідер­ландсь­ких універ­си­тетів та дослід­ни­ць­ких органі­за­цій, яка ске­ро­ва­на на погли­б­лене розу­мін­ня про­блем нав­ко­лиш­ньо­го сере­до­ви­ща, для чого і була засто­со­ва­на від­по­від­на кла­си­фіка­ція — SENSE Ranking of Academic Publishers. Тоб­то вико­ри­стан­ня цьо­го рей­тин­гу може бути виправ­да­ним щодо пуб­ліка­цій з еко­ло­гіч­ної про­бле­ма­ти­ки. В інших випад­ках є під­ста­ви послу­го­ву­ва­ти­ся більш універ­саль­ни­ми рей­тин­га­ми, зокре­ма Elsevier, Kluwer, Sage, Springer тощо.

По-чет­вер­те, щодо українсь­ко­го кон­тек­сту. Низ­ка вимог, що вису­ва­ють­ся екс­перт­ни­ми струк­ту­ра­ми при зга­да­них нау­ко­мет­рич­них базах, над­зви­чай­но уск­лад­ню­ють вклю­чен­ня до них українсь­ких нау­ко­вих періо­дич­них видань. Зокре­ма, щодо Scopus це: гео­гра­фіч­на різ­но­маніт­ність поход­жен­ня авторів ста­тей, без­до­ган­ність англійсь­кої мови ано­та­цій ста­тей (і самих ста­тей, якщо вони пуб­лі­ку­ють­ся англійсь­кою мовою), попу­ляр­ність ста­тей (у розу­мін­ні кіль­ко­сті їх чита­чів), цито­ваність ста­тей у Scopus, авто­ри­тет редак­торів (зокре­ма, рівень циту­ван­ня їх пра­ць у Scopus), часто­та (щоріч­ни­ки та серій­ні збір­ни­ки здебіль­шо­го ігно­ру­ють­ся) і дотри­ман­ня гра­фіка видан­ня жур­на­лу, дотри­ман­ня знач­но­го обся­гу жур­на­лу, доступ­ність кон­тен­ту жур­на­лу он-лайн, домаш­ня інтер­нет-сторін­ка жур­на­лу має бути окре­мою (напри­клад, від сай­ту вузу чи НДІ), англо­мов­ною, доклад­ною і часто онов­лю­ва­ною, бажа­на наяв­ність при­найм­ні части­ни ста­тей англійсь­кою мовою і англо­мов­них вер­сій ста­тей на сай­ті жур­на­лу. Але важ­ливі­ше навіть інше — чіт­ко заяв­ле­на дис­кри­мі­на­ція інсти­ту­цій­них та локаль­них видань. Інсти­ту­цій­ни­ми можуть вва­жа­ти­ся видан­ня вузів, НДІ, дер­жав­них уста­нов, гро­мадсь­ких органі­за­цій, якщо за свої­ми ред­ко­ле­гією та колом авторів вони пред­став­ля­ють насам­пе­ред від­по­від­ний колек­тив. Локаль­ни­ми вва­жа­ють­ся жур­на­ли, що за свої­ми назвою, про­бле­ма­ти­кою, ред­ко­ле­гією, колом авторів кон­цен­тру­ють­ся на націо­наль­них чи вуж­чих нау­ко­вих питан­нях. І навіть вклю­чені до Scopus жур­на­ли можуть бути виклю­чені з цієї нау­ко­мет­рич­ної бази, якщо показ­ни­ки резуль­та­тив­но­сті цих видань (зокре­ма, цито­ваність у інших жур­на­лах у цій базі) вияв­лять­ся з часом недо­стат­ні­ми або спо­стері­га­ти­меть­ся цито­ваність насам­пе­ред у пев­но­му колі видань. Без­умов­но, усі ці вимо­ги разом прак­тич­но не зали­ша­ють шан­су на вклю­чен­ня до нау­ко­мет­рич­них баз біль­шо­сті українсь­ких нау­ко­вих жур­налів, а особ­ли­во дис­кри­мі­на­цій­ни­ми є, зва­жа­ю­чи на зга­да­ну націо­наль­ність соціо­гу­манітар­но­го знан­ня і пери­ферій­ність, локальне зна­чен­ня українсь­кої про­бле­ма­ти­ки (напри­клад, дослід­жен­ня пра­ва Украї­ни). І, зви­чай­но, усі ці вимо­ги не мож­на визна­ти кри­терія­ми якіс­ної оцін­ки резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень, що пуб­лі­ку­ють­ся в українсь­кій нау­ко­вій періо­ди­ці.

Дер­жав­на політи­ка у сфері оці­ню­ван­ня резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень не може спри­я­ти згор­тан­ню нау­ко­вої діяль­но­сті в країні, зокре­ма у сфері соціо­гу­манітар­них, а також при­род­ни­чих та тех­ніч­них наук. Зга­дані вимо­ги до пуб­ліка­цій під­креслю­ють вто­рин­ність українсь­ких нау­ко­вих періо­дич­них видань, зни­жу­ють їх пре­стиж, спри­я­ють від­то­ку части­ни нау­ко­во­го кон­тен­ту до зарубіж­них видань. Так само зни­жуєть­ся зна­чен­ня українсь­кої нау­ко­вої мови, що роз­ви­ваєть­ся зав­дя­ки украї­но­мов­ним нау­ко­вим пуб­ліка­ціям. Те саме і ще біль­шою мірою сто­суєть­ся видан­ня в Україні й українсь­кою мовою моно­гра­фій, збір­ни­ків нау­ко­вих пра­ць, енцик­ло­пе­дич­ної літе­ра­ту­ри. Якщо рані­ше, у часи СРСР та навіть піс­ля при­пи­нен­ня його існу­ван­ня, українсь­ка нау­ко­ва про­дук­ція та нау­ко­ва мова були постав­лені у вто­ринне щодо російсь­кої мови ста­но­ви­ще, що виз­наєть­ся нині чин­ни­ком дена­ціо­налі­за­ції та куль­тур­но­го гено­ци­ду, то нині Украї­на в особі МОН нор­ма­тив­но визна­чає упо­слід­же­ний ста­тус украї­но­мов­но­го нау­ко­во­го кон­тен­ту щодо англійсь­кої мови. Українсь­ка мова як мова українсь­кої нау­ки втра­чає навіть міні­маль­ні шан­си ста­ти при­ва­б­ли­вою для зарубіж­них колег, адже нею вида­ва­ти­меть­ся ще мен­ше текстів. Це спри­яє зни­жен­ню обся­гу украї­но­мов­но­го нау­ко­во­го кон­тен­ту і мати­ме наслід­ком галь­му­ван­ня і непов­но­цін­ність роз­вит­ку українсь­кої куль­ту­ри.

Ще одним наслід­ком зга­да­них вимог МОН буде спри­ян­ня втраті того, що авто­ри­тет­ні зарубіж­ні нау­ков­ці нази­ва­ють «втра­тою локаль­но­го знан­ня». Насам­пе­ред це пов’язано з тим, що

пуб­ліка­ції у зарубіж­них видан­нях, що вклю­чені до визна­че­них нау­ко­мет­рич­них баз (таких українсь­ких жур­налів у низ­ці наук немає), опи­ня­ють­ся поза кон­тек­стом українсь­ко­го нау­ко­во­го жит­тя.

Такі дослід­жен­ня, зокре­ма з низ­ки соціо­гу­манітар­них наук, не мати­муть належ­ної екс­пер­ти­зи поза Украї­ною через від­сут­ність від­по­від­них фахів­ців, а для українсь­ких екс­пер­тів і нау­ко­во­го спів­то­ва­ри­ства ста­ють прак­тич­но недо­ступ­ни­ми через забо­ро­ну репуб­ліка­ції ста­тей влас­ни­ка­ми жур­налів. Отже, зни­кає мож­ливість інте­гра­ції та впро­ва­д­жен­ня, оці­ню­ван­ня резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень в Україні, а нато­мість здійс­нюєть­ся їх екс­порт до часом непід­го­тов­ле­ної і неза­ці­кав­ле­ної ауди­торії, ігно­ру­ють­ся питан­ня реаль­ної при­сут­но­сті чи від­сут­но­сті нова­цій­но­сті та цін­но­сті дослід­жень (у тому числі для вузь­ко­го і локаль­но­го кола фахів­ців). У знач­ній частині випад­ків українсь­кі матеріа­ли від­ки­да­ти­му­ть­ся у захід­них видан­нях через від­сут­ність змо­ги здійс­ни­ти їх екс­пер­ти­зу чи як непри­дат­ні через свою вузь­кість і неак­ту­аль­ність для між­на­род­ної ауди­торії, українсь­кі авто­ри пуб­ліку­ва­ти­му­ть­ся у неспе­ціалі­зо­ва­них чи неякіс­них жур­на­лах, що потра­пи­ли до зга­да­них нау­ко­мет­рич­них баз і не цікаві ані захід­но­му, ані українсь­ко­му чита­чу. Розрив між нау­ко­ви­ми дослід­жен­ня­ми, їх резуль­та­та­ми, пре­зен­та­цією їх резуль­татів, їх впро­ва­д­жен­ням дедалі збіль­шу­ва­ти­меть­ся.

Низ­ка чин­ни­ків — такі, як низь­кий рівень володін­ня англійсь­кою мовою пере­важ­ною біль­шістю нау­ков­ців, від­мін­ні від англо-аме­ри­кансь­ко­го світу стиль нау­ко­во­го мислен­ня та під­хо­ди до викла­ду нау­ко­во­го тек­сту (при­найм­ні, в соціо­гу­манітар­них нау­ках), від­сут­ність «ско­пусівсь­ких» видань в Україні з цілої низ­ки галу­зей знань, знач­на три­валість про­це­су пуб­ліка­ції ста­тей у таких жур­на­лах, від­сут­ність досту­пу біль­шо­сті українсь­ких нау­ков­ців до зга­да­них нау­ко­мет­рич­них баз і тому незнан­ня вимог і особ­ли­во­стей пуб­ліка­ції в тих чи інших жур­на­лах — у зв’язку із зга­да­ни­ми вимо­га­ми МОН Украї­ни щодо пуб­ліка­ції резуль­татів нау­ко­вих дослід­жень — при­зве­дуть до знач­но­го галь­му­ван­ня роз­вит­ку цих дослід­жень через фак­тич­ну немож­ливість здійс­нен­ня нау­ко­вої ате­ста­ції у низ­ці наук. В умо­вах кри­зо­во­го ста­ну нау­ко­вої сфе­ри в Україні це може мати для неї непо­прав­ні наслід­ки.

Як зазна­ча­ють у зга­даній стат­ті М. Дж. Кур­ри і Т. Ліл­ліз, не лише в Україні, а й у будь-якій неан­гло­мов­ній країні над­зви­чай­но склад­но знай­ти пере­кла­да­чів із висо­ким рів­нем ака­де­міч­ної англійсь­кої та одно­час­но знан­ням змісту від­по­від­ної нау­ки та «рито­рич­ної кон­вен­ції ака­де­міч­них жур­наль­них ста­тей». Такий пере­клад чи навіть від­по­відне фахо­ве реда­гу­ван­ня доволі коштов­ні. Крім того, ознай­ом­лен­ня із зга­да­ною «рито­рич­ною кон­вен­цією» (уста­ле­ним сти­лем оформ­лен­ня нау­ко­вих ста­тей та інши­ми кор­по­ра­тив­ни­ми особ­ли­во­стя­ми мета­мо­ви англо-аме­ри­кансь­ких колег), ство­рен­ня мереж спіл­ку­ван­ня та пре­зен­та­ції своїх ідей, необ­хід­ні для резуль­та­тив­но­го подан­ня ста­тей до пре­стиж­них зарубіж­них видань, у тому числі вклю­че­них до визна­че­них МОН Украї­ни нау­ко­мет­рич­них баз, перед­ба­чає регу­ляр­ну участь українсь­ких нау­ков­ців у зарубіж­них нау­ко­вих захо­дах, що не опла­чуєть­ся нав­чаль­ни­ми закла­да­ми і нау­ко­ви­ми уста­но­ва­ми. Все це лягає непо­силь­ним фінан­со­вим тяга­рем на плечі українсь­ких нау­ков­ців.

Отже, наказ Міністер­ства освіти і нау­ки Украї­ни від 17 жовтня 2012 року № 1112 «Про опуб­ліку­ван­ня резуль­татів дисер­та­цій на здо­бут­тя нау­ко­вих сту­пе­нів док­то­ра і кан­ди­да­та наук», а також пов’язані з ним поло­жен­ня низ­ки інших актів МОН Украї­ни повин­ні бути ска­со­вані, а не викла­дені в новій редак­ції, як такі, що не від­по­ві­да­ють вимо­гам чин­но­го зако­но­дав­ства Украї­ни, пору­шу­ють прин­ци­пи і кри­терії оці­ню­ван­ня нау­ко­вої діяль­но­сті та ате­ста­ції нау­ко­вих кад­рів, спри­чи­ня­ють істот­ну шко­ду роз­вит­ку нау­ки і куль­ту­ри в Україні, є викли­ком націо­наль­ній без­пе­ці в сфері нау­ки, освіти і куль­ту­ри.

Колек­тив авторів:
док­то­ри політич­них наук — Воло­ди­мир ГОРБАТЕНКО, Іри­на КРЕСІНА, Оле­на СТОЙКО;
док­то­ри юри­дич­них наук — Олексій КРЕСІН, Олек­сандр БАТАНОВ;
кан­ди­да­ти юри­дич­них наук — Олек­сандр МАЛИШЕВ, Наталія БАТАНОВА;
кан­ди­да­ти політич­них наук — Михай­ло ХОДАКІВСЬКИЙ, Окса­на КУКУРУЗ, Віра ЯВІР.